На Закарпатті традиційно вважалось, що кожна жінка чи дівчина обов’язково повинна вміти ткати. У кожній хаті був ткацький верстат. Отож у вільну від хліборобських клопотів пору – зимовими вечорами, приходив час братись за ткацтво, щоб на весні пишно прибрати у празник оселю килимами, візерунковими покривалами та скатертинами. Кожна господиня переймалась прикрашанням своєї оселі не тільки до свята, а й у будні, майстерно поєднуючи у ткацьких виробах красу з практичністю для використання у щоденному побуті. А незаміжні дівчата тим часом брались до підготовки свого приданого. Вікові традиції передаються в середині однієї сім’ї, так як передавався ткацький верстат від матері до доньки.
Ареал розповсюдження: відповідна техніка ткацтва поширена у селах Ужгородського району, де проживають національні меншини угорців, а саме: Есень, Соловка, Мала Добронь, Демичево, Червоне, Тисаашвань, Чабанівка, Дубрівка та інші. Проте в кожному населеному пункті є свої індивідуальні особливості.
