ДУХОВНІ КРИНИЦІ МАРІЇ КУПАРЬ

Нам випало жити у непростий час, коли вирішується не лише наша доля, але й доля наших дітей та онуків. Нині як ніколи важливо зберегти любов до своєї Батьківщини, до рідної землі, наших звичаїв і традицій. Творчість Марії Купарь (Сойми) вносить свою лепту в цю справу. Її мистецькі твори тонко передають красу духовних цінностей, що знаходяться довкола нас.

Народилася 20 серпня 1959 року в с. Барвінок (Підгорб) на Ужгородщині. Дитячі роки майбутньої мисткині минули неподалік Ужгорода в селах Барвінок та Баранинці. Неодноразово їздила в гості до бабусі в село Водиця на Рахівщині. У її вразливе дитяче серце глибоко запала неповторна краса карпатських гір, незабутні враження справили народні звичаї, обряди, пісні, що з неперевершеною силою трансформували в собі чутливу душу й тяжку історію народу.

Навчаючись у Дравецькій середній школі, відвідувала також художню студію при Ужгородському Палаці піонерів і школярів, якою керував відомий педагог, заслужений учитель УРСР Золтан Баконій. Його мудрі настанови пригадує й нині, вони є для неї дороговказом у житті. Відтак любов до мистецтва привела її на відділ художньої обробки дерева Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва, яке з відзнакою закінчила 1978 року, що дало їй неабияку енергію і високі крила для служіння рідній культурі. Трудову діяльність розпочала на Рахівському лісокомбінаті.

У 1980–1984 рр. працювала художником-реставратором у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї, художником-оформлювачем в Закарпатському обласному театрі ляльок (1983–1984). Приємно згадує Закарпатський виробничий комбінат Музичного товариства УРСР, бо тут вона як художник модельєр з насолодою розробляла ескізи концертних костюмів не тільки для професійних та аматорських колективів, а й для окремих виконавців (1984–1991).

Вагоме місце у творчій біографії Марії Купарь займає її педагогічна діяльність 1991–2012 рр. Збагачена знаннями та певним життєвим досвідом, вона повністю віддавала себе улюбленій справі на посаді вчителя в Авторському навчально-виховному комплексі Ужгородської ЗОШ № 2 І–ІІІ ступенів, де директором був заслужений учитель України Золтан Жоффчак. Для цього розробила власну програму навчання. У своїх бесідах з учнями не нав’язувала ідеї і традиції мистецтва, а намагалася, щоб вони природньо пізнали цілісність національно-духовної спадщини, складовою і невід’ємною частиною якої є мистецькі традиції та звичаї, зокрема й виховні. Вона терпляче шукала стежки до кожної дитячої душі, намагаючись пробудити високі моральні якості: сумління, доброту, почуття відповідальності.

Учнів зачаровувала її відкритість, приязність, сердечність, уміння помітити талановитих дітей і підтримати їх. Вона переконана, що найголовніша мета учительської праці з дітьми – щоб наша енергійна й талановита зміна підхопила й понесла у майбутнє знамено української культури та мистецтва й уславила їх у світі.

Мисткиня відкривала перед дітьми неповторний світ українського мистецтва, доступно розповідала їм про таємниці творчості, переконливо роз’яснювала своїм вихованцям, що треба інтенсивно працювати, горіти, ясніти. Вона слушно стверджує, що мистецтво – це вміння народжувати і доносити до людей радість.

На конкретних прикладах Марія Купарь пояснювала учням, що коріння українського народного мистецтва сягає в сиву давнину. Глиняний посуд та тканий рушник, іграшка та вироби з дерева і лози, металу та скла, жвавий танок та пісня органічно співіснували в житті наших пращурів. Засіяне на родючій ниві, зігріте ласкавим сонцем, викохане талантом і натхненням працьовитих людей, де мистецтво упродовж віків полонить наших краян.

Вона закохана у мистецтво, вміє запалити вогник любові до нього. Справді, немає інтелектуальної повноти, духовного багатства життя особистостей без закоханості в конкретний предмет, у якусь конкретну справу. Тому завжди совісно й результативно трудиться, бо свідома свого призначення і покликання на рідній землі. Дуже приємно, що тонкощі рукоділля перейняла від Марії Василівни й онучка Олександра.

Крім педагогічної роботи, чи не основну увагу приділяє Марія Купарь багатогранному творчому процесу. Це насамперед вишивка, писанкарство, витинання, виготовлення ляльок-мотанок, розпис по дереву і склу, бісероплетіння, декоровані бісером тарілки тощо. Це дало їй можливість з 2003 року брати участь у багатьох обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставках, фестивалях і ярмарках у Києві (2006), Одесі (2008), м. Турка (Львівської обл. (2008, 2012), а також за межами України у містах Сніна, Гуменне, Пряшів (Словаччина), Нірбатор (Угорщина), 2006), Пшеворськ та Мокре (Сяноцький повіт, Польща, 2007) та ін. З її роботами знайомилися у Швейцарії, Італії, Португалії, Канаді та США, у республіках від Прибалтики до Далекого Сходу. Щороку бере участь у заходах, спрямованих на збереження й популяризацію українських великодніх традицій, підтримку народних майстрів та залучення родин до вивчення звичаїв і духовної спадщини українського народу.

Обтяжена щоденними клопотами, Марія прагне чогось більшого і глибшого, ніж просто облаштування побуту. Вона вміє досягти балансу між безкінечним колообігом справ і умиротворенням душі, тобто досягає гармонії і стає щасливою. Крім цього, почувається гордою з того, що наша рідна земля дала нам чимало талановитих умільців писанкарів, різьбярів, вишивальниць. У них – доля не одного покоління справжніх автохтонів-українців Закарпаття.

Про те, яка сприйнятлива душа народу до всього прекрасного в житті, чудово сказав письменник Олесь Гончар: «Дівоче вбрання і козацька люлька, інкрустований топірець гуцула і різьблена спинка саней, бабусина розмальована скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайна віконна лиштва – будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставали мистецьким утвором. Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо прикрашала життя, заполонена одвічним, таким нестримним бажанням творити».

Із власних мистецьких творінь Марії Купарь проведено персональні виставки в Ужгороді (2014, 2018) та Пряшеві (2015). А персональна виставка – це місце, де митець розкриває свою душу. А в Марії Купарь світла і чиста душа. У неї вдалі композиційні й кольорові рішення, мисткиня показує стан природи і власні переживання. Там представлено не випадково виконані роботи, а все творчо скомпоновано. Її творчість високо оцінена. З 2011 року вона стала членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, що є для неї серйозним стимулом для подальшої творчої роботи. Завжди приємно милуватися виробами майстрині, кожен з яких неповторний, мов людська доля. Вона втілює у вишивки свою розбурхану творчу вдачу, нестримний політ фантазії. Роботи засвідчують талант, право називатися художником. Вони хвилюють людей, пробуджують глибокі почуття у душі, що є найкращою ознакою справжнього мистецтва.

Чимало уваги приділяє Марія Купарь проведенню майстер-класів з писанкарства, витинанки, ляльки-мотанки тощо. Так, уже втретє першого червня 2019 р. – у Міжнародний день захисту дітей – на подвір’ї Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Тиводара Легоцького майстрині краю, зокрема й Марія Купарь, провели майстер-клас «Традиційна закарпатська іграшка» для вихованців дитячих будинків та будинків сімейного типу Закарпаття. Як добре, що у нас є такі митці, в яких можемо навчатися. Так, майстер-класи варто проводити і надалі. Це унікальне явище, отримані тут навички не знайдеш в інтернеті.

Дивовижні творіння Марії Купарь випромінюють добро і любов до навколишнього світу. Енергетика її творінь наснажує, піднімає дух, вони милують око. На її полотнах чарівна природа рідної землі, сюжети з народних свят і обрядових дійств, щасливі родини, розмаїття українських костюмів. Роботи художниці близькі за духом для світосприйняття дорослим і дітям. Її народні мотиви возвеличують простих трударів, підкреслюють чарівність українського села, свідчать про любов до Вітчизни. Історія рухається зусиллями патріотів, справжніх духовних сподвижників, особистостей, які розуміють своє призначення зберегти, донести, передати спадкоємцям. Марія Купарь – з числа таких сподвижників.

У геометричному орнаменті вишивок Марії Купарь наче закодовано заповіт предків своїм нащадкам оберігати рідну культуру і загартовувати незламний дух. Вишивки гарні-прегарні, багаті за змістом, змережані прадідівськими символами. Як одягнеш таку сорочку, здається, жодна сила не відірве тебе від отчого дому, від прадідівської землі, від світу, що оповив тебе любов’ю та красою.

У її неповторних сценічних костюмах із задоволенням виступали і виступають лауреат багатьох міжнародних вокальних конкурсів Андрея Мешкова, обдарована співачка, яку знають далеко за межами краю, – Дарина Степанюк та прославлений дует «Рідна пісня» у складі Тетяни і Сергія Раховських. До слова, подружжя Раховських успішно виконують пісні «Любов, як паросток весняний», «Загинув солдат» на слова Марії Купарь, які поклали на музику.

Захищаючи одвічні духовні цінності, Марія Василівна розуміє, що найбільш новаторським і сучасним може бути тільки той автор, хто стоїть на ґрунті вікових традицій. Слово автора духовне, що сягає своїм корінням вікових, незамулених джерел.

Її вишивки несуть радість, свято, оновлення душі. Вони корінням своїм сягають у народне мистецтво, для якого здавна характерні особливості образної мови, семантика кольору. У своїй творчості майстриня продовжує традиції нікому не відомих майстрів, які здавна прикрашали життя нашого народу яскравими вишивками. Адже потяг до краси у побуті, у будні і в свято завжди був притягальний нашому народові.

У вишивках, що пробуджують почуття людяності й причетності до вічного, бачиться наше, суто українське обдарування, що передається від покоління до покоління, підносить наш дух, відтак окреслює шлях до самовдосконалення. У вишивальниці воно підсилюється неспокійною, наполегливою, працелюбною вдачею. Адже виробивши власну техніку вишивки – неймовірно трудомістку й філігранну, – майстриням доводиться місяцями опрацьовувати кожен дециметр тканини. Вже тільки цього досить, щоб перейнятися шаною до митця, до творчого поривання взагалі.

Марія Купарь постійно бере участь у культурних акціях, завдяки яким популяризуються духовні надбання нашого краю, стверджується та набуває реальних ознак ідея регіонального патріотизму. Прем’єри фестивалів, свята, конкурси з різних жанрів професійного мистецтва та самодіяльної народної творчості стали невід’ємною часткою її життя, часткою культурного простору області. Вона з задоволенням стверджує: «Народне мистецтво – моє дихання, що дає можливість освідчитись у любові до отчого краю. Ми ж повинні знати наші першовитоки, бо ж саме вони належать до не підробних, а справді непроминальних, істинних цінностей, зокрема художньо-естетично-етичних».

У 2007 році Марія Купарь разом із ужгородськими вишивальницями Людмилою Губаль і Ганною Когуткою стала учасницею грандіозної культурно-мистецької та соціально-політична акція «Рушник національної єдності».

Серед багатьох жанрів народнопоетичної творчості Закарпаття Марії Купарь найглибше припали до душі коломийки. Вона вважає, що саме в них народ відобразив своє, оригінальне сприйняття минувшини, природи і побуту рідного краю. У цих коломийках чимало земного, ніжного і, водночас, невтомного руху, піднесення й широти. У них немає якогось лукавого насильницького віршотворення. Усе від природи, від життя, від почуття живої мови.

Те, що глибоко у душі, у Марії завжди виривається на поверхню у поетичному слові. Нам здається, що її поезії з’являються, як короткі спалахи посеред заклопотаних буднів тоді, коли вже переповнена душа мовчати не може. Тому у її віршах біль і радість, сумніви і впевненість, смуток і піднесення, захоплення красою і туга за тим, що зникає. Її поезії вийшли у світ окремими збірками «Вогник вічної любові» (2013), «Відродження (2014) «Немає кращого, як в цьому світі жити» (2017). У третій книзі подано також і статті майстрині про народне мистецтво, зокрема народний одяг Закарпаття, спільні та відмінні риси народного вбрання гуцулів, бойків, лемків Закарпаття, традиційний чоловічий та жіночий одяг Іршавського району (сіл Приборжавське, Довге), жіночий одяг 50-х років ХХ ст., орнаментальні мотиви в декоративному мистецтві Закарпаття, де описуються скатертини та рушники.

Структура, зміст, ідейно-духовна спрямованість зібраних матеріалів переконливо свідчить, що Марія Купарь головним своїм завданням ставить – розкрити духовне багатство, моральну високість, шляхетність, потужний, національно-патріотичний, гуманістично-демократичний потенціал українського мистецтва.

Варто відзначити, що Марія Купарь нагороджена дипломом лауреата першого ступеня літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска за книжку «Немає кращого, як в цьому світі жити», який 2017 року провела Міжнародна громадська організації «Світовий Конгрес бойків».

У поезіях розкриває свою любов до народу з пристрасним бажанням бачити його вільним і незалежним, без чого не можна бути щасливим. Шляхетність думок і почуттів, любов, добро, гуманізм – усе це міститься у цьому пристрасному бажанні. Поезії вражають глибиною думок, ніжністю почуттів, сонячним струменем щирої душі людини.

Митець слова доброзичливо й уважно спостерігає реалії нашого сьогодення, вона бачить буття у всьому його різнобарв’ї у всі пори року. Збірки поезій додають свіжих струменів до життя, рідної мови, дихають близькою і рідною для кожного з нас Батьківщиною, виражають позитивну енергію думки, що світиться чудодійним світлом духовним.

Хоч збірки побачили світ уже кілька років, але чіткої правди, глибокого аналізу та поцінування своїх поезій вона ще не почула. Немає зосередженого осмислення її творів. А своєчасний аналіз та поцінування поезій завжди було актуальним. Це один із важливих способів духовного самовдосконалення митця слова.

Марія Купарь невтомно й цілеспрямовано йде своїм шляхом, перебуває у постійному творчому пошуку, радиться з іншими, дискутує, навчає. Навіть після важких випробувань долі, що спіткали її, вона не втрачала оптимізму та життєлюбства, залишаючись людиною непохитної мужності та безпосередності у відтворенні своїх почуттів та сподівань.

Майстриня вже багато років залюбки співпрацює з КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР. Вона щиро зізнається: «Я глибоко вдячна цьому унікальному колективу з широким спектром діяльності за їх підтримку і слушні поради у всіх моїх творчих починаннях. Вдячна директору Ганні Дрогальчук за її змістовну передмову до мого збірника «Немає кращого, як в цьому світі жити» (2017). Згаданий колектив є активним популяризатором народного мистецтва, зокрема й моїх скромних досягнень».

Марія Купарь справедливо вважає, що не достатньо бути національно свідомим українцем, а й самому різними способами, зокрема й через мистецтво, потрібно залучати до підняття культурного та освітнього рівня якомога більше наших громадян, виховувати в них любов до рідного краю, формувати прагнення зберігати та примножувати національні традиції.

Щиро вітаємо Марію Василівну з ювілеєм. Хай її літа повняться радістю і здоров’ям, хай творча наснага множить її нові мистецькі досягнення в ім’я величі рідного краю, соборної і нездоланної України.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР,
заслужений діяч мистецтв України

Залишити відповідь

Close Menu