10 грудня 2023 р. в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту відбувся культурно-етнографічний проєкт «Барви Карпатського ліжника». У виставкових залах музею було розгорнуто експозицію ліжників з Ясінянської, Пилипецької та Нересницької територіальних громад Закарпатської області, а також з фондової збірки Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Поряд з ліжниками гості з Івано-Франківщини демонстрували розмаїття одягу з вовни. На свято завітали й представники з Румунії.
Авторів експозиції та присутніх вітали керуюча справами Закарпатської облради Мирослава Ливч, ректорка КЗВО «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради, заслужена працівниця культури України, докторка педагогічних наук Наталія Шетеля, директор департаменту культури Закарпатської ОДА-ОВА, заслужений артист України Євген Тищук, перший заступник голови Союзу українців Румунії Василь Пасінчук, генеральний секретар СУР, голова Сату-Марської філії СРУ, керівник відділу мистецтв повітового музею Сату-Маре, радниця голови Закарпатської облради на громадських засадах Люба-Ірина Горват, заступниця начальника управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА-ОВА, перша заступниця Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», заслужена працівниця культури України Мирослава Корнелюк та директор регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська Ґраджа» Василь Лосюк.
Під час відкриття заходу з цікавою програмою виступив фольклорний ансамбль «Маки» КЗВО «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради (керівник – заслужений працівник культури України Валентина Вігула), троїсті музики будинку культури с. Кваси Рахівського району (керівник Фрозіна Шевчук), а також захоплююче театралізоване дійство «Приходьте до нас на вечорниці» представили студенти згаданого навчального закладу (керівник – заслужений працівник культури України Єлизавета Сівак).
Захід пройшов за підтримки Закарпатської обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації, Закарпатської обласної ради, департаменту культури Закарпатської ОДА-ОВА. Організатори: КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради, КЗВО «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради», КЗ «Закарпатський музей народної архітектури та побуту» Закарпатської обласної ради.
Своїми враженнями від заходу ділиться провідний методист інформаційно-редакційного сектору КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради Василь БЕДЗІР.
Вдячні ЗСУ – за можливість зустрічатися
Захід розпочався з деякою затримкою, причиною якої стала … повітряна тривога. Знову клята російсько-українська війна нахабно втрутилася в подію, до якої всі довго і старанно готувалися.
Тож цілком закономірно, що першим оголошенням, що прозвучало після відбою тривоги, стала хвилина пам’яті за полеглими захисниками Батьківщини. Подяку їм у тому, що саме їхня стійкість у боротьбі з ворогом дає змогу зустрічатися й проводити такі міжнародні події, як нинішня, висловили на відкритті керуюча справами Закарпатської обласної ради Мирослава Ливч.
«Хочеться всім нам побажати миру в нашій країні, щоб ми якнайшвидше здолали те лихо, яке маємо у вигляді російсько-української війни, і щоб могли зустрічатися на подібних заходах уже після великої Перемоги», – зазначив у своєму виступі директор департаменту культури Закарпатської ОДА-ОВА Євген Тищук.
Річанський ліжник – Президентові України…
Першою, з ким поспілкувався автор цих рядків у межах культурно-етнографічного проекту «Барви карпатського ліжника», стала майстриня Христина Гичка з села Річка, що входить до Пилипецької громади Хустського району.
«Ліжники у нас здавна називають джергами. Тчуть на льняній основі, і виготовляють непросто: бо то треба спочатку вовну скубсти, потім чіхрати, махати, сновати, ткати, у валилі виполоскати…, – ділилася думками. – Ліжники корисні тим, що вони є профілактикою від болю в суглобах, від остеохондрозу, радикуліту. Колись і спали на джергах, і вкривалися ними. Кінці з одного боку зшивали докупи роблячи своєрідний конвертик. У такому «конвертику» ногам було, як у нагрітій ванні… Колись джерги були білі або біло-чорні, чи сірі, а от коли стали доступними фарби, то стали й кольоровими.
«Гостям із Києва подобаються ліжники з натуральними, природними кольорами. А ще стали популярними ці вироби з так званими «відкоцниками» – довгенькими, до 10 сантиметрів звитками з вовни, такими, як у гунь. Щоправда, для ліжників із відкоцниками потрібно більше вовни, до 4,5 кілограма».
Колишня вчителька, а зараз пенсіонерка, Христина Василівна розповіла також, що вона багато років поспіль їздила на різні заходи, демонструючи ткацькі вироби з Річки. «Ми ткали і в національному музеї в Києві. Кілька років тому в Річці ще існував цех із виготовлення ліжників і гунь, у якому секретами нашого ремесла навчали школярів. Зараз він уже не працює, однак річанські жінки корисної і потрібної справи не полишили: тчуть удома».
Майстрині мають у хижах ткацькі верстати – кросна. Є вони і в Христини Гички. Жінка пригадала, що її мама колись подарувала виткану власноруч гуню Президентові України Віктору Ющенку. Для нього вив’язала ще й вовняні капці. Щодо вартості річанських виробів із вовни, то за словами співбесідниці, нині дещо зросла і становить близько 12 тисяч гривень.
Пухнасті дива народжуються в Квасах
Ліжники й інші ткані вироби з вовни, привезені з села Кваси, що входить до Ясінянської громади, зайняли окрему стіну центральної зали музею. І в цьому селі до вовняного ткацтва ставлення особливе, що підтверджується й таким фактом: саме у цьому селі на Рахівщині вперше був проведений фестиваль «Барви квасівського ліжника». Це сталося в 2007, а потім і в 2011 роках. Відтак у 2018-му фестиваль під назвою «Барви карпатського ліжника», у цьому ж селі, відбувся вже як міжнародний. Про це нагадала гостям і учасникам свята директор будинку культури с. Кваси Фрозіна Шевчук.
Після Квасів міжнародний фестиваль «Барви карпатського ліжника» відбувся в 2019 році в Косові на Івано-Франківщині; торік його прийняли в себе румуни.
У складі делегації, що презентувала Ясінянську громаду, – і ткаля Василина Теміцька. Вона – авторка чотирьох ліжників, які прикрашали центральну і сусідню залу, як, до речі, й низки розміщених поряд вишиваних скатертин, рушників тощо. Техніки декотрих її вишивок є нині рідкісними.
«Мій верстат передався від бабки, але був малим, розрахованим лише на верети, – розповіла Василина Василівна. – Покійний тато був майстром. Він його розширив і таким чином стало можливим ткати ліжники. До того ж у мене верстат унікальний – за ним працюють не стоячи, як звичайно буває, а сидячи, і це дуже полегшує роботу. – Якщо насную десять ліжників, то маю виткати їх за три місяці. Це щоб швидше звільнити кімнату, бо верстат знаходиться в житловій кімнаті.
Вдома у Василина Теміцької, яка є завідувачем будинку культури в селі Чорна Тиса й очолює народний аматорський фольклорний колектив «Шовкова косиця», завжди було багато овець. «До п’ятнадцяти ми їх держали, – розповідає. – Тож накопичилося стільки вовни, що маю на роки наперед. Переживаю, щоб наша історія і наше надбання не кануло в безвість. Бо сучасні, полегшені підходи беруть своє, часто перемагають. Тому дуже важливими є такі культурно-мистецькі проєкти, як цей, щоб підтримувати інтерес до вовняного ткацтва, популяризувати його».
Іванофранківці шукають і знаходять нові форми
Багаточисельною стала делегація з Івано-Франківської області, очолена заступницею начальника управління культури, національностей та релігій ОДА-ОВА, першою заступницею Всеукраїнського товариства «Гуцульщина», заслуженою працівницею культури України Мирославою Корнелюк. Вона тепло привітала учасників і запросила до перегляду програми, що підготували її краяни.
Що «тисячолітнє ремесло» нині має не лише ужитковий характер, а що вовняне ткацтво в сучасній незалежній Україні стало елементом дизайну, оформлення інтер’єрів, знайшовши собі застосування і в пошитті модного одягу, говорив директор регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська Ґражда», доктор філософії Василь Лосюк. Зазначив, що карпатське ліжникарство внесене до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Втім, за його словами, це народне ремесло цілком заслуговує на те, щоб отримати міжнародне визнання й охоронятися під егідою ЮНЕСКО.
Надалі всі стали свідками того, як у майстрів з Івано-Франківщини традиції вовняного ткацтва осучаснюються, набуваючи нових форм і змісту. Їх гості з сусідньої області продемонстрували під час дефіле, де виступили у стильних гунях і кардиганах із овечої вовни. Дівчата, які одні за одним виходили до глядачів у цих виробах, виглядали справжнісінькими модницями. Дивлячись, що створили умілі руки ткаль із Івано-Франківщини, можна впевнено говорити, що ткацтво для них є мистецтвом.
Глядачі з цікавістю оглянули речі, привезені до Ужгорода членкинями Національної спілки майстрів народного мистецтва України Надією Копчук, Ганною Копильчук, Богданою Шрайбер. Остання з них є власницею бренду «Ліжник». Авторкою вбрання з вовни, виготовленого для театральної вистави за твором Лесі Українки «Лісова пісня», є Руслана Гончарук.
Директор ліцею «Гуцульщина», що в селі Яворів Косівської громади, Вікторія Лосюк повідомила вражаючий факт. У її селі ліжникарством займаються близько двохсот ґаздинь. Є майстерні з верстатами, де дівчата вчаться ткати. Давнє ремесло живе і розвивається, є джерелом доходів місцевого населення.
Українцям румунського прикордоння ліжник не чужий
Співучасниками культурно-етнографічного проєкту «Барви карпатського ліжника» були і сусіди з Румунії. До їхньої делегації увійшли перший заступник голови Союзу українців Румунії Василь Пасінчук та генеральний секретар СУР, голова Сатумарської філії Люба-Ірина Горват.
У виступах гостей із сусідньої країни підкреслювалося особливе значення, якого вони надають дружнім зв’зкам із Україною й Закарпаттям зокрема. Йшлося і про всіляке сприяння їхніх громад у війні з російським агресором.
«Ліжникарські» традиції, які має українська меншина, що проживає в селах уздовж Тиси на румунському боці, вона теж дбайливо оберігає.
У повіті Марамуреш ремесло ліжникарства, перейняте у спадок від пращурів, продовжує жити. Про це говорили, зокрема, вчителька українського ліцею імені Тараса Шевченка у місті Мараморош-Сигіт Анжеліка Міколайчук, вчителька гімназійної школи у селі Верхній Віков (Vicovu de Sus) Даніела Грігореан.
Пані Даніела створила у гімназійній школі села традиційну українську хату. Вдома ж має приватну колекцію народного вбрання, ліжників, старожитностей, ікон…
Окремо вдалося порозмовляти з директоркою гімназійної школи села Вишовська долина, де водночас викладає історію, Марією Папаригою. Її село межує з Україною: від неї його відділяє тільки Тиса. «Перебуваючи тут, у вас, я почуваю себе так, неначе вдома, в одній гарній великій сім’ї. У нашому селі, як і в усіх інших з українським населенням (таких у повіті є близько тринадцяти) ліжникарство дуже розвинене. Ще маленькою я ткала разом із мамою. Якщо щось не виходило добре, то вона мене дуже сварила…»
Працюючи у гуртку «Молоді гуцули» в її школі, пані Марія весь час переконується, що молоде покоління відкрите щодо збереження українських традицій, зокрема й народних ремесел. Каже, проводитиме і в себе такі заходи, схожі до того, на якому присутня. Звичайно, на місцевому рівні. «Маємо кросна, тож планую залучати до такого навчання наших школярів маму, яка добре знається на ткацтві. У шкільній програмі передбачений цілий тиждень, коли відбуватимуться різноманітні культурні, мистецькі заходи, пов’язані з народними традиціями. Коли вони відбуватимуться, то ми запросимо і вас, як почесних гостей».
«Нам варто розширювати коло учасників»
Вилив емоцій і шквал оплесків викликав у залі виступ студентів КЗВО «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради. Заслужений працівник культури України Єлизавета Сівак поставила на сцені «Закарпатські вечорниці», в яких задіяла вокальну, інструментальну і хореографічну групи. Студенти продемонстрували високий рівень виконавської майстерності, а їхній молодий запал підкорив серця всіх присутніх. Про це свідчили аплодисменти, які не стихали ще довго…
«Народне мистецтво прикордонних регіонів наглядно демонструє мультикультурність Закарпаття і регіонів сусідніх країн, вимагає від нас збереження традицій, які перейшли до нас від минулих поколінь і нас об’єднують, – сказав в.о. директора КЗ «Закарпатський музей народної архітектури та побуту» ЗОР Василь Коцан. – Отож, дякуючи всім учасникам цього проєкту, будемо й надалі просувати його, популяризувати та розширювати коло учасників. Є перспективи долучення інших областей України Карпатського регіону, долучати партнерів із Польщі й Словаччини. Глибоко переконаний у тому, що цей проєкт житиме довго. Культура завжди нас об’єднувала і сьогоднішній захід є яскравим прикладом того, що ми єдині», – додав керівник музейної установи.
Начальник відділу культури, молоді й спорту Ясінянської громади Степан Штефуряк запросив усіх учасників і гостей скуштувати гуцульські страви, які з любов’ю приготували ясінянські господині.
Завершальну крапку свята – музичну! – поклали троїсті музики будинку культури с. Кваси на чолі з директоркою Фрозіною Шевчук. Музиканти відкрили свій виступ звучанням незабутніх трембіт. Колоритні гуцульські мелодії заповнили увесь зал, викликавши щире захоплення учасників свята, влаштованого на честь і славу карпатського ліжника.
На завершення Закарпаття передало естафету проведення культурно-етнографічного проєкту «Барви Карпатського ліжника» Прикарпаттю.
