З 2012 року в Іршаві діє історико-краєзнавчий музей, що є комунальним закладом Іршавської міської ради. У … році музей отримав звання «зразковий». сконцентрувавши велику кількість експонатів різних епох, став осередком збереження історичної пам’яті жителів цього регіону, помітним туристично-екскурсійним центром. Ми зустрілися з Андрієм СВІТЛИНЦЕМ, який очолює заклад з часу його створення, ми спробували заглянути за лаштунки закладу. Як створювалася експозиція, якою бачиться перспектива розвитку – про все це йдеться в розмові, яку пропоную читачам.
Кор.: Хто і коли заклав основи музею історико-краєзнавчого музею в Іршаві, яким, Андрію Андрійовичу, керуєш уже півтора десятиліття?
А.С.: Наш закдад засновано у 2007 році за ініціативи тодішнього керівництва Іршавського району, зокрема начальника відділу освіти Івана Поповича й за активного сприяння педагогічного колективу районного Будинку дитячої творчості. У 2020 році музей, у якому сконцентровано велику кількість експонатів різних епох, отримав звання «Зразковий»; він став осередком збереження історичної пам’яті жителів цього регіону, помітним туристично-екскурсійним центром. На початку 2011 року заклад очолив Андрій СВІТЛИНЕЦЬ. Як створювалася експозиція, якою бачиться перспектива розвитку – про все це йдеться в розмові з керівником, що її пропоную читачам.
Кор.: Андрію Андрійовичу, для початку нашої розмови, думаю варто було б, хоч і коротко, ознайомитися з «біографією» Іршавського музею. Мабуть уже стало дорослим покоління наших земляків, не те що краян Срібної Землі, відколи він діє…
А.С.: Ідея створення музею «висіла в повітрі» доволі давно. Колишнє керівництво району сходилося на тому, що потрібен музей не шкільного формату, а щось значно більше… Наявні документи засвідчують, що ще у 2006 році було прийнято рішення про підготовку відповідної документації. Зі слів причетних до цієї справи знаю, що багато часу створенню музею приділив тодішній начальник районного відділу освіти Іван Попович. Не стояв осторонь і педагогічний колектив Іршавського районного будинку дитячої творчості (керівник Йолана Мельник), у стінах якого розмістився заклад – вся друкарська робота по виготовленню стендів лягла на його плечі. Потрібно ще зазначити, що справа активно рухалася і завдяки людині, яка самовіддано взялася за формування музейної експозиції – Василю Петровичу Керечанину (на жаль, уже покійному). Так, завдяки ініціативі та фінансовій підтримці керівництва, технічній та пошуковій роботі інших людей у 2007 році й народився невеликий культурний осередок нашої історичної пам’яті.
Кор.: Час на місці не стоїть і суспільство розвивається, змінюється. А музеї?..
А.С.: На даний час бачу цікаву тенденцію: старше покоління «50 і більше» сприймає «стандартну» музейну експозицію, коли перед очима конкретна річ, бажано із коротким описом. Молодь, а особливо учні, уже потребують відеоогляду, 3D-технологій та іншого технічного інформаційного супроводу. Завдання музею на сьогоднішній день – грамотно поєднати обидва підходи (але тут на перешкоді стоїть фінансова складова). Брак сучасного технічного забезпечення я компенсовую тим, що даю можливість дітям брати до рук більшість музейних експонатів, фотографуватися з ними, чи приміряти на себе. А взагалі я бачу сучасний музей як великий інтерактивний гральний майданчик, який через прямий тактильний контакт і цікаво підібрану інформацію виконує функцію навчання і виховання.
Кор.: Дедалі частіше провідні музеї України створюють відеоподорожі, оцифровані екскурсії, поширюють їх і у соціальних мережах. Яка твоя позиція щодо оцифрування музеїв регіонального рівня?
А.С.: Слід погодитися з тим, що відеоподорожі – це потреба (вважай вимога) сучасної епохи. Можливо, що помиляюся, але відеоекскурсія більш затребувана для великих музейних комплексів, з десятками експозиційних залів, тисячами експонатів світового значення. Зрозуміло, що не кожна людина має змогу поїхати за кордон і побачити унікальні артефакти, тож сучасні технології допомагають мільйонам людей дозволяють доторкнутися до світової історії. Інша ситуація з маленькими провінційними музеями, які зберігають регіональну історію. Тут, зазвичай, немає «суперунікальних» артефактів і експозиція більш розрахована на внутрішню аудиторію, яка хоче познайомитися з локальною історією та традиціями регіону. Вважаю, що потрібно робити відеоподорожі суто по тих експозиціях, які представляють загальносуспільний інтерес.
Кор.: Ти вже практикував подібне в Іршавському музеї?
А.С.: Так, уже маю такий досвід, правда це були не мої особисті зйомки, а відеоподорожі крайового телебачення цікавими експозиціями нашого історико-краєзнавчого музею. З цього проекту ми отримали практичні результати: експозиція по Карпатській Україні двічі експонувалася на заходах, які відбувалися у містах Хуст і Тячів; експозиція, присвячена Першій Світовій війні, була представлена під час освячення пам’ятника загиблим односельчанам у селі Доробратово; невелика експозиція по Голокосту привернула увагу американського дослідника професора Джона Свонсона, що призвело до тісної співпраці і створення нової розширеної експозиції «Голокост на Іршавщині».
Кор.: Андрію Андрійовичу, ми з тобою побіжно торкнулися побічних аспектів сьогодення у роботі музею Іршавщини. Наш, Іршавський, будемо вважати, порівняно молодий. Колись, гортаючи підшивки Іршавської районної газети «Нове життя», зробив приємне для себе відкриття. Практично в кожному населеному пункті, незалежно – малому чи великому, діяли місцеві музеї, розміщені переважно в старих хатах. Деякі з них перемістилися (не вживатиму новомодний вислів «релокувались») у більш сучасні будівлі соціальної сфери. Побіжно тільки перелічу деякі з населених пунктів, де вони збереглися в тому чи іншому форматі: Лисичово, Кушниця, Суха, Великий Раковець, Нижнє Болотне, Осій, Чорний Потік. Гірко згадувати про втрачені у нашому з тобою рідному Приборжавському перший, на той час в Україні, музей освіти, музей хліба у Сільці, можливо, були й інші. Хотів би почути твою фахову думку.
А.С.: А тут нема що і казати. Ідеологічна машина радянської епохи працювала надзвичайно добре. Велика частина населених пунктів нашого краю мали свої музеї, чи музейні кімнати. Поряд із комуністичною ідеологією була представлена чисельна інформація з історії, традицій, ремесел; йшла мова й про жителів села. Це безцінні речі, які зараз уже відтворити надзвичайно важко, а у багатьох випадках і неможливо. Якщо говорити про музей освіти рідного села Приборжавського, то дуже сумно і боляче визнати, що одна людина при посаді, при мовчазливій, рабській згоді інших колег, зуміла знищити працю десятків людей і важливий освітньо-культурний об’єкт села.
Кор.: Як таке стало можливим?
А.С.: Все це зробилося під прикриттям боротьби з комуністичним минулим, хоча достатньо було поміняти кілька стендів, чи просто оновити наявну інформацію. Як добрий приклад можна навести історію села Білки. У 1950-х роках у селі була ліквідована греко-католицька громада і мудрі керівники, щоб уберегти храм від руйнації, зробили у ньому музей атеїзму. А на початку 1990-х табличку зняли, провели косметичний ремонт і в церкві знову відновилося богослужіння. На жаль, таких прикладів мало, можна більше почути сумних історій, де сільське керівництво не зуміло (чи не захотіло) зберегти музеї, як один із важливих чинників нашої культури.
Кор.: Наскільки можу судити по соціальних мережах, останні рік-два іде активний збір матеріалів для сільського музею у Доробратові, що колись також належав до нашого Іршавського району. На наших теренах є кілька доволі цікавих приватних зібрань матеріальної, мистецької і духовної спадщини краю. Чи співпрацює музей із їх хранителями?
А.С.: У Доробратові проживає Михайло Садоха, який є невтомним збирачем, хранителем і пропагандистом історії рідного села. Я з ним мав доволі тісну співпрацю у той час, коли п. Михайло готував відкриття пам’ятника загиблим односельчанам у різних війнах впродовж декількох століть. Із свого боку я зібрав для нього інформацію про загиблих жителів села у роки Першої Світової війни, а у день освячення пам’ятних стел презентував на святі музейну експозицію на дану тему. Також є добра співпраця з музеєм у селі Чорний Потік та його директором Юрієм Феєром. А так, загалом, стараюся співпрацювати з усіма зацікавленими сторонами, бо від цього виграють усі.
Кор.: Андрію Андрійовичу, ми з тобою дещо відхилилися від основної нашої теми. Розкажи про найбільш цікаві та цінні знахідки, які надбав музей завдяки твоїй багаторічній копіткій праці.
А.С.: Хвалитися своєю роботою не люблю, але напрацювання є. Коли у далекому 2011 році приймав музей, то його фонди налічували 312 експонатів. Зараз маю більше 2 тисяч основного фонду та близько 1000 експонатів на тимчасовому зберіганні. Якщо говорити про цінність, то всі речі для мене є цікавими і цінними, кожен експонат має свою історію і мені важко щось виділити окремо. Найбільш знаковою для мене стала експозиція Першої Світової війни, яка була створена у 2018 році з речей, привезених мною з експедиції в Карпатах. Я тоді брав участь у спеціальних пошукових заходах з пошуку та перепоховання загиблих солдат. Так музейний фонд поповнився унікальними знахідками, віднайденими під час розкопок: натільний хрестик, ґудзики, багнети, фрагменти зброї, відстріляні гільзи, залишки шрапнельних снарядів тощо. Також цікавою є експозиція Карпатської України, основу якої складає документальний архів, знайдений у престолі сільського храму, де він пролежав понад 70 років. Серед них можна назвати агітаційні листівки, установчі документи, виборчий список кандидатів до Сойму Карпатської України, мапи та інше. За останні кілька років активно поповнюється експозиція російсько-української війни. Зокрема, це прапори та шеврони військових підрозділів, трофейні речі, передані нашими бійцями, збиті дрони та уламки шахедів, частини різноманітного військового начиння. Також можна відзначити колекцію кам’яних знарядь праці епохи палеоліту – енеоліту, колекцію гасових ламп, металевих прасок, керамічного посуду, традиційного одягу, нумізматичну колекцію тощо.
Кор.: Може, доречно буде зробити і детальний огляд експозиції виставкової зали?
А.С.: Наш музей, на превеликий жаль, має тільки одну виставкову залу, де і розміщена вся експозиція. Вона не є чимось унікальна, скоріш навпаки – традиційна, типова для історико-краєзнавчих музеїв – від кам’яного віку до сьогодення, тобто створена за хронологічним принципом. Простими словами, екскурсія починається зі стенду про епоху кам’яного віку на Іршавщині, далі мідно-бронзовий вік, залізний вік, розселення слов’ян, епоха середньовіччя і перші згадки про Іршаву, повстання куруців, інформація про Боржавську вузькоколійну залізницю; далі – Іршавщина у роки Першої Світової війни, стенд про силача Івана Фірцака-Кротона (чехословацька доба), Карпатська Україна, окупація краю Угорщиною, Друга Світова війна, Голокост на Іршавщині, прихід радянської влади, розвиток освіти у повоєнний час, співоча Іршавщина, художники та розвиток спорту на Іршавщині, Національний природний парк «Зачарований край», Євромайдан, російсько-українська війна. Поряд із цими «стандартними» експозиціями розгорнуто ще з десяток допоміжних, які підсилюють основні і допомагають краще візуалізувати локальну історію.
Кор.: Торкнімося і наукової роботи, що проводиться на базі музею. З ким підтримуєте зв’язки? Якими є здобутки у цій сфері?
А.С.: Звичайно, музейна робота передбачає науково-дослідницьку діяльність. Без наукових здобутків, які потім виливаються у нових експозиціях, музей «мертвий». На жаль, не завжди вдається проводити повноцінні дослідження, на що є й об’єктивні, і суб’єктивні причини. Але все ж таки є певні здобутки. Завдяки архівним дослідженням вдалося створити новий експозиційний стенд «Іршава – наше місто», де презентовані документи (з перекладом), у яких уперше згадується поселення Іршава, карти 18 та 19 століть із динамікою зростання поселення. Не можна обійти увагою і експозицію «Перша Світова війна у долях іршавчан». Тут поєднано археологічно-пошукову роботу місцями боїв ПСВ з роботою в архівах. Таким чином вдалося віднайти сотні імен загиблих жителів нашого регіону. Величезну архівну роботу проведено і з «чехословацької спадщини». В Іршаві по сьогодні збереглися чисельні будівлі, зведені у міжвоєнний період, зокрема «Чеський квартал» та транспортний арковий міст. Зібрано великий об’єм інформації, який найближчим часом планую перетворити на нову експозицію. Також опрацьованою архівною інформацією ділюся з іншими зацікавленими сторонами, що потім «лягає» у історичні довідки, туристичні путівники, рекламні банери, тощо. З останніх напрацювань досить добре «зафіксована» тема волонтерського руху в Іршаві, який виник та продовжує активно діяти в умовах російської агресії. Цього року, в рамках роботи Малої Академії Наук України разом із ученицею Іршавського ліцею №1 Вікторією Пилипко дослідили тему зародження шкільництва та розвитку освіти в Іршаві протягом двох минулих століть. З часом це теж має бути відображено в експозиції музею.
Кор.: Знаю, що Іршавський музей часто приймає у себе доволі знакові пересувні виставки. Займаєтеся чим-небудь подібним так би мовити у відповідь?
А.С.: Так, звичайно. Це теж доволі цікавий аспект музейної роботи, хоча надзвичайно специфічний і складний. Перший досвід тимчасової (пересувної) експозиції отримав ще у 2012 році, коли повіз до міста Хуст експозицію з Карпатської України. Там тоді ВО «Свобода» організувала науково-практичну конференцію і Олег Куцин (на жаль, загинув на війні) запросив мене взяти у ній участь. У той час наш музей отримав на тимчасове зберігання унікальні документи, що були заховані у престолі одного сільського храму і випадково знайдені у 2011 році. Тож саме тоді я вперше застосував тезу «якщо глядач не йде до музею, то музей іде до глядача». Ще добре запам’ятався виїзд до села Доробратово у 2019 році. Завдяки копіткій роботі місцевого жителя Михайла Садохи було встановлено цілий пантеон пам’ятних плит з іменами на честь односельчан, які загинули у різних світовий війнах. Я там презентував експозицію з Першої світової війни і, треба сказати, її сприйняли дуже зацікавлено. Тимчасові виставки популярні і по сьогоднішній день.
Кор.: Андрію Андрійовичу, починаючи з 2014 року, постійно діє експозиція, присвячена фронту російсько-української війни. А тепер ще й повномасштабного вторгнення. Розкажи більш детально про волонтерську діяльність, яку проводиш у статусі директора музею.
А.С.: Це ще один аспект нашої спільної роботи. Так склалися обставини, що волонтерство само прийшло до мене. З початком АТО активно співпрацював із волонтерами – з одного боку особисто допомагав, чим міг, а з іншого боку мав власний інтерес стосовно пошуку експонатів із війни. У 2015 році вперше поїхав до лінії фронту, і привіз звідти велику кількість експонатів; вони склали основу теперішньої експозиції. А з початком широкомасштабного вторгнення уже не стояло питання про допомогу. Спочатку ми цілим трудовим колективом нашого міського Центру позашкільної освіти допомагали коштами, а потім переключилися на цілеспрямовану допомогу: виготовлення окопних свічок, парафінових розпалювачів та плетіння маскувальних сіток. Завдяки волонтерській оперативній групі «Сохташ» (керівник Василь Андрішко) неодноразово був залучений у доставляння авто підрозділам ЗСУ на фронті тощо. Зараз, разом із небайдужими однодумцями продовжуємо активно закривати потреби наших захисників. Бо війна триває…
Кор.: Музей діє в одній із небагатьох історичних споруд міста, що ще збереглися, хоча й реконструйованій наприкінці 1980-х років. Він займає велику залу на першому поверсі. На мій суб’єктивний погляд її площа давно вже замала для його експозиції.
У цьому контексті скажу таке. Нещодавно в соціальних мережах іршавчани підняли питання збереження та подальшого використання пустуючої споруди колишньої філії Промінвестбанку. Як на мене, там не було б зайвим діяти музею та картинній галереї, якої Іршава так і не спромоглася відкрити.
А.С.: Ну це вже ти наступаєш на болючий мозоль… Так, це справді актуально. Наш музей уже давно виріс із своїх 100 квадратних метрів і потребує іншої експозиційної площі. Та є кілька «але»… Тепер ми знаходимося в центрі міста, де є зручна стоянка для автобусів, поряд центральна площа з Сонячним годинником, Гербом, пам’ятником жертвам Голодоморів, транспортним мостом, Алеєю Героїв, сквериком. Це все велика пішохідна зона. За такого розташування дуже зручно проводити екскурсії – все видно, все поруч і турист легко та невимушено пересувається у цих межах. Екскурсія не втомлює, і не набридає. Це дуже важливо. А тепер уяви, що музей перемістили кудись подалі від центру, де є вільне приміщення, але немає такого чудового логістичного рішення…
Та якби там не було, ми працюємо, розвиваємося, створюємо нові експозиції, удосконалюємо старі в рамках наявної площі. Налагоджена тісна співпраця з навчальними закладами Іршавщини, готелями, турбазами і туристичними операторами. З радістю зустрічаємо і щиро приймаємо всіх бажаючих.
Михайло ІСАК,
журналіст
