З-під пера нашого відомого земляка, талановитого літературознавця і фольклориста, заслуженого діяча мистецтв України, доктора мистецтвознавства Івана Хланти вийшло багато історично важливих наукових досліджень у галузі літератури, мистецтва і фольклористики. Пересічному читачеві Закарпаття і багатьом читачам поза межами давно відомі його наукові дослідження «Пісні над Карпатами» (1994), «Народні пісні українців Банату (Румунія)» (2009), «Пісня – то моє життя» (2013), «Відлуння літературного Закарпаття» (2017), «Коломийкарі Закарпаття» (2017) та ін. В історію рідного краю його ім’я золотими буквами вписане бодай тому, що саме він став ініціатором, невтомним організатором і меценатом створення літературно-мистецького музею в його рідному селі Копашново на Хустщині, в якому широко представлена творчість закарпатських письменників, фольклористів, серед яких також і самого І. Хланти.
Та все ж із його численних наукових досліджень провідне місце, як на мене, займають багаторічні напрацювання і дослідження в галузі фольклористики, яка є надважливою частиною національної культури України. Адже саме в народних коломийках, піснях, казках, приказках та інших фольклорних жанрах відтворена духовність народу. Не випадково ж багато видатних митців нашого краю свою творчу діяльність починали саме із пошуків яскравих народних перлин. Так починав свою творчу діяльність композитор Дезидерій Задор, опублікувавши збірку «Народні пісні подкарпатських русинов» (1944), записаних ним та Юрієм Костьом, Петром Милославським народних пісень. А народна артистка України Клара Балог відшукала в наших селах ті народні танці, які стали основою репертуару хореографії заслуженого Закарпатського академічного народного хору.
Цим шляхом іде і шановний Іван Хланта, допомагаючи митцям хорового, музичного, хореографічного мистецтв у пошуках цих перлів народної духовності. Свідченням цього є і щойно надрукований унікальний збірник народних коломийок під назвою «Співаночки мої милі» (видавництво ТДВ «Патент»). Згадане видання слід вважати, на мій погляд, важливою історичною подією в культурно-мистецькому житті не тільки Закарпаття, але й загалом України. Видання здійснено за бюджетною програмою та за сприяння депутата Верховної Ради України VІ скликання Станіслава Аржевітіна, директора КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, заслуженого працівника культури України Ганни Дрогальчук, спонсора Павла Ріжевського. Безпосередню допомогу в пошуках цих скарбів духовності надав тодішній голова місцевої сільської ради Юрій Хланта.
Та все ж титанічна робота з підготовки видання з великою любов’ю до народної пісні виконана Іваном Хлантою, котрий починаючи з 2006 року натхненно і наполегливо збирав у селі Колочава на Міжгірщині народні коломийки та інші пісні, для фіксації яких мав зустрічі з понад сотнею місцевих музикантів, керівників хорових і танцювальних колективів, солістів – вокалістів та простих жителів згаданого села – носіїв народних коломийок. Саме вони, слушно наголошує Іван Хланта, зберігають та примножують яскравість, самобутність народної закарпатської пісні та музики. Все, чим вони займаються, присвячується нашому рідному краю, його популяризації.
Зацікавлений читач знайде в цьому величезному тематичному розмаїтті народні коломийки про кохання, рідний край, бокорашів, вівчарів, родинно-побутові, колискові, рекрутські, заробітчанські, антипияцькі та ін. Слово народних співаночок – це живе слово, яке може засудити людину, докорити, наставити, втішити, вселити в неї надію, навіть поміняти її життя і характер. Це відчувають на собі мільйони людей, коли, ознайомившись із піснями, повірили їм і прийняли живе слово у своє серце як істину. Саме пісня завжди давала закарпатцям незрівнянне і незабутнє переживання душевного контакту, близькості, єдності з собі подібними, з усім сущим. Спів коломийок приносить радість, чистоту й силу, творить красу. Хто співає, той відчуває так звану повноту життя. Людина оздоровлюється й зміцнюється. Для цього й співали всі українці-горяни в усі віки.
Рецензований збірник засвідчує, що географічне відмежування Закарпаття від решти українських земель і його тривала державна відокремленість сприяли збереженню традиційної пісенної культури, яка, законсервувавшись, дійшла до середини ХХ століття чи не у первісному вигляді. Нині у сприйнятті й передачі традицій, зафіксованих у піснях, будь-які межі майже зникають. І в цьому дуже допомагають сучасні записи і публікації пісень, які здійснює Іван Хланта.
У винятково кваліфікованій науковій передмові до збірки Івана Хланти читач віднайде цікаві авторські пояснення історичних етапів розвитку народнопісенної творчості села Колочава та загалом у нашому краї. Справедливо відзначає, що коломийки – це загальнонародний скарб, з якого кожен може черпати все, що необхідне для життя.
Ми маємо можливість щедро залучати потужний, фактично невичерпний пізнавально-виховний потенціал збірника «Співаночки мої милі» для зміцнення, утвердження духовності Української держави. Публікації народних пісень ми покликані вповні використовувати як високоефективні шляхи, засоби поглиблення українського патріотизму молоді на всій території України, зміцнення єдності нації, незалежності нашої держави.
Збірка широко ілюстрована кольоровими та чорно-білими фотографіями про історичне і культурно-мистецьке життя села Колочава. Особливо заслуговують на увагу рідкісні нині світлини з кінофільму «Марійка-невірниця» (1933), який створили чеські митці Іван Ольбрахт і Карел Нови Ванчура.
Зважаючи на неоціненне духовне багатство та історико-культурне значення видання, вважав би за доцільне його представити на наступний Міжнародний книжковий форум, який щороку проводиться у Львові. Окрім того, було би вкрай важливо надіслати його представникам культурно-мистецького життя української діаспори за кордоном, адже за підрахунками у США, Польщі, Канаді, Словаччині, Румунії та інших країнах проживає понад 25 мільйонів українців, які плекають і зберігають любов до рідної мови і материнської пісні. Автору ж прекрасного видання побажати творчої наснаги, подальших плідних експедицій, успіхів на ниві збереження надзвичайно багатої та різнобарвної культурної спадщини Срібної Землі.
Василь ГАБОРЕЦЬ,
заслужений працівник культури України
