Упродовж понад п’яти десятків творчого життя він активно працює в кількох напрямках: як фольклорист, літературознавець, бібліограф, мистецтвознавець, етнограф, педагог, і в кожній із них доробок майстра є відкриттям нових інтелектуально-мистецьких обширів. Написав, упорядкував та надрукував понад сто книг. Це – Іван Хланта.
Народився 20 квітня 1941 року в селі Копашново Хустського району Закарпатської області в багатодітній селянській сім’ї. Закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету (1964), аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського Академії наук України (1974). У 1976 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Українська соціально-побутова казка», а в 2007 році – докторську дисертацію «Жанр духовної пісні: історія та поетика (на матеріалі Карпатського регіону)».
Працював учителем, директором школи, викладачем Ужгородського державного університету. Нині – провідний методист КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради.
Заслужений діяч мистецтв України (2004), академік Академії наук вищої освіти України (2015).
Письменник Микола Кагарлицький справедливо відзначав: «Іван Хланта в моєму понятті – рідкісний сумлінний пошуковець, збирач, дослідник народних скарбів нетлінних, рівного якому в Україні на сьогодні я не знаю».
Для глибшого ознайомлення з творчим доробком Івана Хланти ми обрали 15, на нашу думку, найвагоміших книжок.
«Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (1995. – 967 с.). Під одною обкладинкою зібрано оповіді про 235 письменників Закарпаття, серед яких і ті, які в часи комуністичного режиму були заборонені. Про кожного подано фото, коротку, але вичерпну біографічну довідку, окремі його видання, рецензії та відгуки на них, його переклади інших творів, переклади творів майстра слова, а також літературу про життя і творчість письменника.
На згадане видання опубліковано понад 40 рецензій і відгуків в Україні й за кордоном. Воно стало основою для укладання до двох десятків персональних біобібліографічних покажчиків письменників Срібної Землі, а також створення Іваном Хлантою нині народного літературно-мистецького музею Копашнівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Хустського району, в якому найповніше представлено твори письменників Закарпаття та фольклорні видання.
Академік Національної Академії наук України Микола Жулинський писав: «Бібліографічний покажчик «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» є для дослідників літератури, для працівників бібліотек, книголюбів, учителів унікальним помічником. Ви здійснили величезну роботу…, така праця повинна мати громадський резонанс і треба шукати форми і можливості її популяризації».
Збірник «Ой видно село» (2003. – 664 с.) відображає пісенну культуру одного населеного пункту – села Арданово Іршавського району. У книжці подано 652 пісенні тексти з нотами майже всіх жанрів, серед яких і козацькі, стрілецькі, колядки та духовні пісні.
Один розділ складають пісні літературного походження, які уже стали народними, а саме: пісні на слова Т. Шевченка («Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «По діброві вітер виє»), С. Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Л. Глібова («Стоїть гора високая»), К. Устияновича («Верховино, світку ти наш»), М. Старицького («Ніч яка місячна, зоряна, ясная»), Р. Савицького («Гуцулка Ксеня»), А. Малишка («Рідна мати моя»), Л. Забашти («Ой вербиченько»), М. Ткача («Марічка»), В. Симоненка («Виростеш ти, синку») та інших поетів.
Ознайомившись із збірником «Ой видно село», лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Петро Скунць справедливо наголошував: «У нашому краї кожне село має свій творчий характер, який, однак, не перечить національному характеру загалом. І саме пісня б’є наповал усілякі теорійки про нашу відрубність від української культури загалом. Адже є ще, крім політичної історії, яку нам найчастіше писали інші, панівні народи, історія народної душі. А вона – в нашій пісні». Збірник відзначений літературною премією ім. І. Франка Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини» в номінації «Фольклористика» (2005).
Збірник «Пісні Іршавщини» (2005. – 816 с.) містить 904 пісні з нотами, які записані у 47 селах Іршавського району. Крім того, з науковою метою дослідник відвідав ще кілька сіл, що тісно межують з Іршавщиною. У кожному селі Іван Васильович зустрічався з талановитими співаками, про яких розповідає у ґрунтовній вступній статті, характеризує їхній репертуар і в цілому народні пісні.
Усі пісні розміщено в збірнику за розділами – традиційно за жанрами народних пісень, серед яких і колядки релігійного змісту, колядки світського характеру (ґазді та ґаздині, дівчині, хлопцеві), щедрівки, віншування, гумористичні колядки.
Пісні згаданого збірника єдині в одному – їх єднає щирість та правдивість висловлювання, вони дихають ліризмом та відзначаються простотою, хоч мові притаманні високі риси справжньої поетики. Закарпатські пісні давно вже завоювали собі заслужену славу в Україні та світі. «Всі пісні – ніби один великий твір про людину та її світ», – говорить Іван Хланта. Збірник «Пісні Іршавщини» увійде в наукову скарбницю української фольклористики і посяде в її хроніці гідне місце.
Збирання та вивчення духовних пісень – це завжди одна з найскладніших і найважчих проблем культурологічного пошуку. Поява пісенного збірника у цій царині – велика радість, оскільки, на жаль, мало хто з науковців, музикознавців береться за таку копітку, але вкрай потрібну працю. Тому цілком справедливо вершиною досліджень Івана Хланти з релігійно-церковної проблематики слід вважати книгу духовних пісень Закарпаття «Співайте Богові нашому, співайте» (2008. – 848 с.). Якщо раніше виходили книги цієї тематики невеликого обсягу (до 250 с.), то це видання перевершило всі попередні і є найповнішим на Закарпатті. Можемо з упевненістю сказати, що вихід книги став важливою подією у житті краю та й України загалом.
Збірник побудовано за хронологічно-тематичним принципом. Спочатку йдуть колядки, далі пісні, що виконуються на Богоявлення, Стрітення і т.д. Виділено окремі блоки-розділи: «Пісні на свята Господні», «Воскресні пісні», «Пісні до Ісуса Христа», «Пісні до Сотворителя», «Пісні на свята Богородичні», «Пісні до Пречистої Діви Марії», «Пісні до святих», «Пісні під час служби Божої», «Пісні для дітей», «Покаянні пісні», «Похоронні пісні». Загалом це аж 580 текстів із нотами.
У вступній статті І. Хланта наголошує, що ставив перед собою завдання якнайповніше зберегти духовні пісні. Справа в тому, що за часів тоталітарного безбожницького радянського режиму духовні пісні не записували, не публікували й не співали. Тому у 90-х роках минулого століття їх пам’ятали тільки окремі представники старшого покоління, яким за 70 років.
На ниві сучасної української фольклористики знаковою подією стала публікація книжки «Народні пісні українців Банату (Румунія)» (2009. – 742 с.). Науково-практична цінність збірника представлена авторським дослідженням «Український острів культури у румунському Банаті», в якому на належному рівні розкривається історія поселення українців у цій румунській провінції, їх побут, звичаї, традиції, а також особливості етносоціальних і етнодемографічних процесів серед українського населення в умовах іноетнічного середовища.
Кращі зразки народних пісень записані у 1999 році переважно у п’яти селах – Копачеле, Зоріле, Корнуцел, Кричево, Падурень та м. Луг, де компактно проживають українці. Це важливий аспект до пізнання українців на чужині, які знають і шанують рідну мову, дотримуються звичаїв та обрядів своїх предків, свідомо вважають себе українцями в умовах культурної асиміляції.
До видання пісень українців Банату упорядник подав найдосконаліші, істотно відмінні між собою зразки. Керуючись такими методами наукового дослідження, як порівняльно-історичний, аналізу, синтезу та типології, учений систематизував зафіксований матеріал за жанрово-тематичним принципом. Пісні класифікував у такі групи: «Рідний край. Господарювання», «Дозвілля молоді», «Колядки світського характеру», «Колядки християнсько-релігійного змісту», «Духовні пісні», «Пісні про кохання», «Весільні пісні», «Родинно-побутові пісні» та ін.
Завдяки праці Івана Хланти «Народні пісні українців Банату (Румунія)» розкрито унікальну грань національної культури української діаспори в Румунії, введено в науковий обіг потужний комплекс народнопісенних зразків, що окреслює перспективи подальшого вивчення етнокультури українців зарубіжжя.
За книжку «Народні пісні українців Банату (Румунія)» Іван Хланта відзначений обласною премією імені Дезидерія Задора у галузі музичного та виконавського мистецтва у номінації «Фольклорист» за 2009 рік.
У 2009 році громадськість нашого краю вперше отримала найповніший пісенник-антологію з нотами (понад 580 творів) «Співанки закарпатських гір і долин» (574 с.). У ньому вміщено найпопулярніші пісенні жанри українського фольклору Закарпаття, записані відомими фольклористами, починаючи з середини ХІХ століття і до наших днів.
У вступній статті «Пісня і музика – як вода і повітря, сонце і небо» І. Хланта підкреслює, що для пісень Закарпаття характерними є розмаїття тематики жанрів, стилів, глибина змісту, незбагненна і незрівнянна за своєю красою і простотою поезія. Головною ознакою пісень, як і всього фольклору, є їхня постійна актуальність. Вони сприяють розвитку культурного і духовного потенціалу особистості. Пісенник складається з семи основних розділів.
Матеріали збірника цілком слушно І. Хланта упорядкував за жанрово-тематичним принципом, звичайно, бралася до уваги й хронологія поширення пісні того чи іншого жанру. Спочатку подані зразки календарно-обрядових творів. Далі йдуть твори епічних жанрів: історичні пісні, балади, співанки-хроніки. Необрядова лірика вміщена у двох розділах: родинно-побутові пісні та соціально-побутові пісні. Кожен із цих розділів містить окремі жанрово-тематичні групи: пісні про кохання, про родинне життя, колискові, жартівливі, застольні пісні та приспівки, рекрутські та вояцькі, стрілецькі, наймитські та заробітчанські, про бідних і багатих, а також пісні літературного походження, зокрема романси.
Можна з упевненістю сказати, що цей збірник варто не тільки прочитати, чи ознайомитися з текстами, а й обов’язково взяти на своє озброєння вчителям співів у школі, керівниками хорових колективів та вокальних ансамблів і танцювальних гуртків, а також талановитим співакам-любителям народної пісні. Адже у книжці вміщено справжнє джерело народного духу й мудрості, що розкриває велич і щедрість душі закарпатців.
За книжку «Співанки закарпатських гір і долин» Іван Хланта відзначений обласною премією імені Дезидерія Задора у номінації «Фольклорист» за 2009 рік.
Особливу увагу привертає збірник «Пісня – то моє життя» (2013. – 620 с.). У ньому подано народні пісні, записані з голосу Анни Опришко у с. Голобутів Стрийського району Львівської області. Мелодії розшифрував Василь Кобаль. Післямова, підготовка фотоматеріалів – доньки співачки Ірини Гармасій.
Наспіваними піснями (а їх у збірнику 543 тексти з нотами) А. Опришко залишила по собі найкращий слід – продовження самої себе. Вона постійно житиме у невимовно-прекрасних, щемливо-ліричних, веселих і сумних, глибоко патріотичних народних піснях. Вони нагадуватимуть майбутнім поколінням про високість духу співачки, благородство помислів і дій, стверджуватимуть її одухотворену діяльність, возвеличуватимуть націю. Іван Франко порівнював мудре слово з золотою монетою, що «не тратить своєї вартості і по році, і по ста роках». Саме з таким словом ідуть до нас крізь товщу віків українські народні пісні про кохання, родинно-побутові, жартівливі, пісні літературного походження, колядки, веснянки, колискові, балади та ін.
У збірнику подано значну кількість стрілецьких та повстанських пісень. Вони багаті за тематикою, різнопланові у відтворенні подвигів і буднів війни, почувань і звершень народу в ті грізні роки. Згадані пісні – це художній щоденник рядового бійця, вірного сина України. Вони здатні виховати громадянина, патріота, мають непроминальну сутність і значущість для українського народу. Герої згаданих пісень, як виразники свого часу, свого вкладу у визвольну боротьбу залишаться навічно в історичній пам’яті народу, в пам’яті, яка живе, перемагає і творить могутню Україну.
У 2014 році з’явився збірник «Пісня над Дунаєм». Народні пісні русинів (українців) Сербії (775 с.), до якого ввійшли кращі пісні, записані від русинів-українців, які переселилися з Карпат до Воєводини, що на території Сербії. Там вони стали жити, там «зберегли віру, мову і культуру своїх предків». Іван Васильович побував у селах Руський Керестур, Коцур, Нове Орахово, Вербас, Кула, Дьордьово, а також у місті Новий Сад.
Пісні вдало розміщені за розділами: «Рідний край», «Про пісню й працю», «Колядки», «Духовні пісні», «Веснянки», «Весільні пісні», «Баладні пісні». Найбільші за обсягом розділи «Пісні про кохання», «Родинно-побутові пісні», в яких є ще й підрозділи. В окремі розділи виділено: «Колискові пісні», «Пісні для дітей», «Жартівливі пісні», «Танцювальні пісні», «Вівчарські пісні».
Інформаційність видання розширюється за рахунок якісних кольорових світлин, на яких бачимо хорові колективи, співаків і співачок згаданих вище сіл.
За книжку «Пісня над Дунаєм» Іван Хланта відзначений обласною премією імені Дезидерія Задора у галузі музичного та виконавського мистецтва у номінації «Фольклорист» за 2014 рік.
Книжку «Літературно-мистецьке життя Копашнова» (2014. – 856 с.) склали історико-біографічні матеріали про тих представників художньої літератури, культури та мистецтва, які відвідали народний літературно-мистецький музей Копашнівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Хустського району й виступили перед учнями та вчителями школи. А це доктори філологічних наук Микола Дмитренко (м. Київ), Володимир Качкан (м. Івано-Франківськ), Василь Марко (м. Кіровоград, нині Кропивницький), доктор педагогічних наук Юрій Руденко (м. Київ), доктори історичних наук – Омелян Довганич, Володимир Задорожний, Сергій Федака (м. Ужгород), письменники Мирослав Дочинець (м. Мукачево), Олександр Гаврош, Андрій Дурунда, Василь Густі (м. Ужгород), Василь Кузан, Василь Шкіря (м. Іршава), заслужені працівники культури України – Василь Габорець, Василь Кобаль (м. Ужгород), Василь Попович (смт Великий Бичків) та ін. Оцінюючи дітище Івана Хланти, а також узагальнюючи висловлювання багатьох відвідувачів, музей у Копашнові – явище небуденне не лише для села, району та області. Він є тією сходинкою у високій драбині, прямуючи по якій можна осягнути велич художньої літератури та фольклору Закарпаття, що досі є планетою, яку необхідно відкрити й дослідити як складову всеукраїнського літературного та фольклорного процесів.
Вдало дібрані епіграфи, питомо український колорит світлин, нариси про відвідувачів музею поглиблюють та усебічніше розкривають зміст книжки.
Видання згуртує вчителів, учнів школи, відвідувачів музею в одну велику родину під небом української духовності й культури. Треба запам’ятати, що національна свідомість кожного з нас приходить через усвідомлення гордості за свою родину, малу батьківщину, Україну.
Збірник «Пісенна хвиля Оглядова» (2015. – 608 с.) склали духовні пісні, щедрівки, веснянки, весільні, про кохання, колискові, жартівливі, застільні, рекрутські, вояцькі, стрілецькі, повстанські, літературного походження та ін. Фольклорист провів у селі Оглядів Радехівського району Львівської області три наукові експедиції (1996, 1997, 2013), кожна з яких тривала три тижні. З величезної кількості записаних пісень відібрано й подано 640 текстів пісень з нотами.
Збірник пісень Оглядова буде пам’ятником українськості на землі Радехівщини і не тільки. А носії пісенності були і залишаються прикладом патріотичного подвижництва, символом відданості Україні, яка ніколи не зверне з цивілізаційного шляху, з дороги незалежності й соборності.
Безперечно, книжка І. Хланти виконає важливу і потрібну місію, понесе світові невичерпне духовне надбання багатьох поколінь українців, зігріє душі читачів такими простими, але такими щирими і сердечними словами, обрамленими неперевершеними задушевними мелодіями, які несуть у собі потужну енергетику й естетичну насолоду.
До збірника «Казки та легенди з-під Хустського замку» (2016. – 914 с.) увійшли кращі зразки українських народних казок усіх жанрових різновидів, зокрема казки про тварин (29), героїко-фантастичні (81), соціально-побутові (94), а також легенди, перекази, анекдоти, бувальщини, небилиці, притчі, записані у 1982 році від оповідача Юрія Баняса (1932–1984) в с. Бороняво Хустського району Закарпатської області. Тоді протягом 6 тижнів, працюючи з 9 години ранку до 22 години вечора, науковцю вдалося записати 210 різножанрових текстів казок.
У книжці подано короткий, але глибокий аналіз усіх записаних казок, ретельно досліджено їхній зміст, тематику, образи. Упорядник наголошує, що казки Ю. Баняса відрізняються від уже знайомих читачам текстів сюжетною багатоплановістю, виразністю соціально-побутового колориту, детальним описом діючих осіб.
За багатство казкових сюжетів, високу художню довершеність текстів та вміння розповідати І. Хланта називає Юрія Баняса феноменальним оповідачем, одним із найвидатніших казкарів слов’янського світу. Він не лише розповідав, але й давав свої коментарі до кожної казки, оцінював вчинки дійових осіб. Його твори приносять естетичну насолоду, виховують людей, оскільки несуть у собі патріотичні та гуманістичні ідеї.
У книжці «Відлуння літературного Закарпаття» (2017. – 808 с.) подано літературні портрети, статті, рецензії не лише про письменників Закарпаття, а й українських письменників Словаччини (Юрій Бача, Микола Мушинка), Румунії (Павло Романюк, Юрій Павліш, Михайло Трайста).
Окремим розділом представлено рецензії Івана Хланти на книжки письменників Закарпаття. Серед них – «У пізнанні себе і світу в собі» (Василь Білич), «Людина, одухотворена поезією» (Василь Габорець), «Нові зустрічі з митцями слова» (Іван Губаль), «Повернувся із забуття» (Іван Ірлявський), «Ключ до творчої лабораторії» (Микола Мушинка) та інші.
«Відлуння літературного Закарпаття» захоплює своєю масштабністю, багатоплановістю, глибинністю. Кожен літературний портрет, стаття, епізод – то ціла історія непростих людських стосунків, сповнена роздумів, емоцій, переживань. Видання посяде належне місце на книжкових полицях літературознавців, студентів-філологів, учителів, учнів та всіх, хто цікавиться досягненнями вітчизняної художньої літератури, кого вабить автентичний світ краян, хто прагне зануритися у їхні звичаї, традиції, торкнутися місцевої говірки, переконатися, як трепетно горяни ставляться до свого світу, намагаються захистити й зберегти його від непроханих чужинців.
За книжку «Відлуння літературного Закарпаття» Іван Хланта відзначений обласною премією імені Федора Потушняка у галузі літератури в номінації «Літературна критика і літературознавство» за 2017 рік.
В антології «Коломийкарі Закарпаття» (2017. – 712 с.) зібрано найкращі твори талановитих поетів-аматорів Срібної Землі ХХ – початку ХХІ століть. Серед яких представники різних поколінь, професій, які творять на своїй материковій малій батьківщині та поза нею (2 представників сучасної Румунії, 1 – Чехії). Твори Івана Мельника, Юлії Драгун, Юрія Погоріляка, Марусі Тисянської (Кабалюк), Олени Чупак, Олекси Улинця, Івана Тегзи, Степана Шутка, Маргарити Фегер виходили окремими невеликими збірками, а Маргарита Паулик, Іван Фриган, Василь Шако та ін. публікувалися у місцевій пресі. Чимало імен оприлюднені вперше (Марія Горова-Мишанич, Михайло Лісіцкі, Василь Субота, Іван Штаєр, Віра Лукач, Олена Передарюк).
Мета книжки – привернути увагу громадськості до талановитих коломийкарів Срібної Землі, розкрити багате розмаїття творів, виявити їх національну своєрідність, сприяти їх збиранню й збереженню.
Після розлогої вступної статті науковець подає 42 нариси про життя і творчість коломийкарів Закарпаття. Із них – 24 чоловіки і 18 жінок. Усі ці оповіді написані з великою любов’ю до особи поета. Автор коротко аналізує доробок митців слова, вказує на оригінальність індивідуального стилю, знайомить з найкращими зразками творчості. Деякі коломийки подаються з нотами. Кожний нарис супроводжується світлиною коломийкаря, до статей вдало підібрані епіграфи.
Це видання, без сумніву, зацікавить широке коло читачів, зокрема науковців, учителів, бібліотекарів, працівників клубних установ, стане корисним посібником для учнівської та студентської молоді, для викладачів і керівників художнього аматорства.
Багатогранне дослідження «Моє Копашново» (2017. – 816 с.) містить основні дані з історії села з найдавніших часів і донині, інформації про громадсько-політичний, соціальний та культурно-освітній рух, статті про побут, звичаї, календарну та сімейну обрядовість, мистецтво, церковне життя. Чимало місця відведено інформаціям про життя, творчість і діяльність окремих особистостей минулого і сучасного села. Серед них ті, які народилися в Копашнові і внесли свій вклад у його розбудову або віддали свій талант розвиткові освіти чи культури, духовності інших регіонів області, України чи за її межами; а також уродженці інших районів чи областей, діяльність яких пов’язана з долею Копашнова (Феодосій Злоцький, Микола Кушніренко, Петро Прилипко, Ганна Шпілька (Скалевська) та ін.).
Є також можливість ближче ознайомитися з народнопоетичною творчістю, яка побутує в селі. Чимало сторінок присвячено учасникам Другої світової війни та війни в Афганістані. Окремо відзначені учасники АТО, для яких слова з національного гімну «…душу й тіло ми положим за нашу свободу…» стали святою і пророчою обіцянкою, яку вони з гідністю виконують.
Значний обсяг книги відведено духовно-інтелектуальній еліті Копашнова. Це і священнослужителі (а їх понад 150) – вихідці з села, єпископ Євфимій Шутак, а також черниці, ченці, іконописці, архімандрити.
Можна лише дивуватися, як треба любити свій край, щоб протягом багатьох років проводити пошуково-дослідницьку роботу, збирати матеріал про рідне село, записувати розповіді старожилів, перебрати численні архівні документи, розшукати фотографії, систематизувати, впорядкувати написане, щоб залишити в людських серцях добрий слід і гарну пам’ять.
До унікального збірника «Співаночки мої милі» (2020. – 824 с.) увійшло понад 10 тисяч народних коломийок, записаних Іваном Хлантою від талановитих співаків і музикантів закарпатського села Колочава, що на Міжгірщині. До слова, цей жанр народнопісенної творчості побутує тут здавна. Оригінальні та неповторні коломийки зібрані під час наукової експедиції в 2006 році. Частина з них публікується вперше. Ця книга – титанічна праця вченого зі збереження такого жанру народної пісенності, як коломийки, які в Колочаві, як і в інших місцевостях Карпат, називають також співанками, співаночками.
Для їх фіксації фольклорист мав зустрічі з понад сотнею місцевих музикантів, керівників хорових і танцювальних колективів, солістів-вокалістів та простих жителів згаданого села – носіїв народних коломийок. Саме вони зберігають та примножують яскравість, самобутність народної закарпатської пісні та музики. Зацікавлений читач знайде в цьому величезному тематичному розмаїтті народні коломийки про кохання, весільні, танцювальні, родинно-побутові, колискові, рекрутські, заробітчанські, антипияцькі, про бідних і багатих, лиху долю, про рідний край, бокорашів, вівчарів та ін.
Згадане видання слід вважати важливою історичною подією в культурно-мистецькому житті не тільки Закарпаття, але й загалом України.
Згадані вище книжки спонукають нас пам’ятати відому істину, що вистояти і зберегти себе, свою історичну перспективу в нинішньому світі за будь-яких умов зможуть лише ті нації, котрі не втратять своєї самобутності й культури, які містяться насамперед у фольклорі. Україна закодована у вічність мільйонами безіменних співаків та оповідачів, а їхні талановиті творіння завдяки пошуковій роботі таких, як Іван Хланта, стали глибинними духовними джерелами української нації.
Його книги не тільки бережуть генетичну пам’ять свого народу, а й пробуджують його національну свідомість.
Неймовірна працездатність та цілеспрямованість помножені на синівську любов до духовних надбань нашого народу, до України, дозволили Іванові Хланті успішно справлятися з окресленими завданнями, будувати свою наукову працю за власним баченням, займаючи самостійну і дуже важливу нішу в українській фольклористиці, літературознавстві та мистецтвознавстві.
Марія ЖАБЛЯК,
методист кабінету координаційно-методичної діяльності
Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти,
директор Науково-дослідного інституту української духовної культури Карпатського університету ім. А. Волошина,
доктор педагогічних наук, професор
