«Молися, радуйся, живи» – перша поетична збірка Вікторії Сливки, яка побачила світ 2018 року в ужгородському видавництві «TIMPANI».
Поезії розміщено в трьох розділах: «Самотність», «Свобода», «Спасибі». Проілюструвала видання Мар’яна Сливка – рідна сестра авторки. Вийшов гарний творчий тандем двох особистостей.
Поезія тривожного і радісного світу
І пісня від серця поллється.
Леся Українка
«Молися, радуйся, живи» – перша поетична збірка Вікторії Сливки, яка побачила світ 2018 року в ужгородському видавництві «TIMPANI».
Поезії розміщено в трьох розділах: «Самотність», «Свобода», «Спасибі». Проілюструвала видання Мар’яна Сливка – рідна сестра авторки. Вийшов гарний творчий тандем двох особистостей.
Входження Вікторії Сливки у культурологічний простір Срібної Землі в своєрідному поліфонічному образі зі складовими: поетеса, музикант, бард – з естетичним кредо «Молися, радуйся, живи» – є не тільки прагненням розбудити у читачів та слухачів духовне начало навколишнього світу, а і надалі стверджувати вже в нинішньому житті найвищі духовні цінності – благоговіння, відвагу, віру, лагідність, любов, надію, обов’язок, пошану, правду, працю, свободу, чесність, щоби вони були набутком кожної людини.
Захоплення бардівським жанром у Вікторії відбулося ще у шкільні роки. Про це вона згадує так: «Великий чорний касетник на кухні, звучать пісні Володимира Висоцького, і відчуття таке, що від його хриплого голосу здригається не тільки моя душа, а й стіни квартири. І йдеться про щось дуже важливе і до кінця не зрозуміле, як для підліткової свідомості, але душа все розуміє і відчуває, що це і є справжнє, без фальші і лукавства, без підлості і хамства, що тільки так і треба жити, як співати, а співати, як жити».
Після школи вступила на хімічний факультет Ужгородського державного університету, а в студентському гуртожитку почула в записах Б. Окуджаву. Заглиблюючись у творчість барда-метра зрозуміла, що це вже інші смисли, більше філософських заглиблень, повних роздумів і таємниць. Тому слухати його виконання можна було до безконечності.
«Думаюча пісня, для думаючих людей», – таке визначення бардівської пісні дав Б. Окуджава. А думати, занурюватись у себе, у сенс життя, аналізувати і синтезувати явища навколишнього та внутрішнього світу молода студентка любила, а хімічний факультет сприяв цьому. Одного разу взяла в руки гітару, а однокурсниця показала їй три основні акорди. І тоді виникло бажання спробувати свої сили в цьому не простому жанрі. Не простому тому, що доводиться бути поетом, композитором, ще і виконавцем власних пісень, тобто три в одному… А втім, студентське життя вирувало романтикою, ілюзіями та сентименталізмом. Писала багато. Це були пісні про дружбу, кохання і зраду, віру, відчай і байдужість.
Ти місяць у небі, ти сонце в душі,
Ти спомин далекий в самотній тиші,
Ти ангел у серці, закритім давно,
Ти терпко-солодке червоне вино.
Знесилена любов’ю я в блакить
Твоїх очей впаду, у сон, в безодню,
Несамовитий крик: «Мене болить
Любов до тебе, янголе холодний!»
З’явилася стійка потреба серця, стан своєї душі виражати римованим словом, підсиленим струнами гітари.
Любила стрімко, як зоря серпнева,
Любила з розмахом, як королева,
Я так тебе любила, марила,
Впустила блискавку – ударила.
Після перших вдалих творів у Вікторії склалися важкі випробування зі здоров’ям, складні операції з тривалою реабілітацією. Часу писати тепер було багато, але на ті рядки лягав смуток, інколи відчай. Поетеса своєчасно зрозуміла, що в цьому житті варто шукати тільки істину. А до істини кожний приходить по-своєму. І шлях цей завжди насичений внутрішніми поривами, які асоціюються з напруженими пошуками джерела, яке живить творчість, талант. Джерело – це Душа? Дух? Тіло? Де?
Нелегко бути ангелу людиною,
Земне носити тіло на собі,
Ходити скрізь незвичною твердинею
І бісер кидати сумній юрбі.
Непросто в людських душах розібратися,
Війною стомлені нас так болять…
Шлях до істини – це ще і глибокі роздуми. Мабуть Душа – це горизонтальна площина людського життя, зв’язок Особистості зі світом, область бажань, почуттів, емоцій, а також сублімація творчих процесів, заведених Духом.
Дух – стартер, Душа – двигун, а тіло – машина. Дух – це дія, енергія, якість душі, вертикальний орієнтир, устремління до Бога.
Моя молитва, чистота,
Ти моя битва не проста,
Надія, віра і любов,
Присутність Ангела й покров.
Молися, радуйся, живи,
Джерельце в серці очисти,
Наснагу матимеш творить,
Молитись, радуватись, жить!
Отже Дух – стартер, Душа – двигун, а тіло – машина, а творчість – засіб наближення до Бога. Ось такий тризвук, ось такий акорд творчості, як істину відкрила для себе поетеса і співачка, що допомогло їй вирватися з міцних обіймів хвороби, повірити у власні як фізичні, так і духовні сили.
Ми будем жити, щоб любити світ,
Щоб напоїти серце почуттями,
Зціливши душі тільки небесами,
Ми на землі продовжимо політ.
Прилив енергії душі й духу, фізичних сил першою підмітила сестра Мар’яна. Уважно прослухавши творчі надбання Вікторії, буквально виштовхала сестру за двері зі словами: «Ти зобов’язана показати це професіоналам».
Першою людиною з кагорти професіоналів був колишній хустянин, композитор, викладач Ужгородського музичного коледжу імені Д. Є. Задора Віктор Теличко. Прослухавши і проаналізувавши твори, зробив акцент на проникливість текстів і гармонійну специфіку мелодій, випитував, як вона це робить. А коли отримав відповідь, що інтуїтивно, як відчуває серце і підказує душа, відповів, що не можна зупинятися на досягнутому. Також порадив брати участь у фестивалях-конкурсах, де виконавців оцінюють не тільки слухачі, але й журі, до якого входять професіонали.
Брунатного коня із стайні виведу,
Скочу, як завжди, мов в останній раз,
Святиня у душі – достатньо приводу,
Щоб палко бив копитом мій Пегас.
Над безднами, морями, понад зорями,
Дорога в нас одна, він зна куди,
Над нашими безмежними просторами
«Тримайся, – каже, – міцно, не впади!»
Прислухавшись до порад композитора Віктора Теличка, бард Вікторія Сливка почала відвідувати заняття з вокалу, які проводила з нею індивідуально регент церковного хору та викладач Хустської школи мистецтв Ангеліна Андрашко. Саме вона спрямувала її виконувати твори на духовну тематику. Невдовзі Віктор Теличко порекомендував їй спробувати свої сили і взяти участь у фестивалі, що проходив у м. Боромля на Сумщині. Вона спробувала і привезла додому друге призове місце.
У тебе в храмі, Матінко, в обителі
Я душу на коліна покладу.
Та від гріхів не втримаюсь, впаду,
Я розіп’яла Господа, Спасителя…
Потім був аналогічний фестиваль у Ворзелі, що під Києвом, де виборола третє призове місце.
З 2015 року авторка і виконавиця власних пісень бере участь у бардівських фестивалях Закарпаття. Зокрема, й у місті над Тисою під назвою «Ватра дружби».
До Хустського міськрайонного літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда» Вікторія Сливка прийшла на запрошення Олесі Чепелюк у 2017 році. Активно виступає як на засіданнях, так і масових заходах, які проводить об’єднання. Недавно презентувала свою першу книжку «Молися, радуйся, живи», читала власні поезії, виконувала пісні.
У вступній статті до згаданої книжки відомий поет, голова Хустського міськрайонного літературно-мистецького об’єднання «Верховинська плеяда» Василь Білич пише: «Кожен її твір – це сповідь жінки, з якою вона йде до храму, до Богородиці, до Спасителя і врешті до Церкви. Мова книжки, як і її Душа – Щира і Чиста. У сучасному світі – це рідкість».
«Як у справжнього поета, є у Вікторії вірші філософського, громадянського звучання, про що і виражено у самій назві «Молися, радуйся, живи», – так вважає заслужена вчителька України Христина Шкробинець.
Зокрема, про це і в поезіях-піснях «Свобода», «Я відміняю війну».
Я відміняю війну
І назначаю весну,
В розпалі осені,
В травах некошених,
В усмішці просині,
В теплих відносинах
Я прокидаюсь зі сну…
Є чудові рядки пейзажної лірики:
І розгорни обійми, мила осене,
У жовтолисте лоно твоє я вскочу,
Шматочок неба усміхнеться просинню,
А більше щастя я від тебе не хочу…
«У цілому жіноча поезія Вікторії Сливки милозвучна, – наголошує Христина Шкробинець, – образна, ніжна пісня серця людського, її хочеться читати, мов пити у літню спеку прохолодну воду – джерелицю».
До сказаного додамо, що її композиції можна слухати до безконечності. Коли вона виконує – дух захоплює від цього неймовірного поєднання глибокого слова й акорду, пропущеного через серце жінки, матері, вчительки і патріотки.
Тільки поети глибокої думки і сильної волі звертаються до серця, як до джерела людської сутності, емоцій і абсолютного атрибуту добра. Як казав Тарас Шевченко: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне». Відомо також, що основою етики Григорія Сковороди є проблема людської долі, добра і щастя, які «сиплються з людського серця».
«Мої вірші і пісні, – каже Вікторія Сливка, – це результат злиття двох енергій: душі й духа». А ми додамо і серця, як виразника нашої психології, натури і національної вдачі.
Молися, радуйся, живи,
Про радість іншим розкажи…
Василь АНДРІЙЦЬО,
кандидат мистецтвознавства,
заслужений працівник культури України
