Художнику Віталію Звенигородському виповнилося б 90 років
Смерть може забрати життя, але пам’ять про гідну людину житиме у віках. Такою Людиною був Віталій Звенигородський – талановитий митець і педагог. 16 травня йому би виповнилося 90 років…
Волею випадку мені поталанило знати художника, його родину. Свого часу я писав статтю до його 70-річчя. Тоді й познайомилися. Бував у його майстерні на вулиці Лермонтова, вдома. До слова, мольберт майстра дістався мені в подарунок від його родини…
Пригадую розмову з його дружиною Тетяною Євгенієвною з приводу моєї статті в Календарі пам’ятних краєзнавчих дат, де я відзначив, що манера письма майстра формувалась під впливом молодшого від нього колеги-художника. Мабуть, це і викликало у неї справедливе невдоволення.
Звенигородський був настільки тактовний, неконфліктний і толерантний у спілкуванні, що йому було дуже незручно говорити про це зі мною. Нині розумію, що порівнювати манеру, почерк митців не потрібно й безглуздо, бо це може ображати, принижувати гідність, а ще кожен зі справжніх творців оригінальний і неповторний, як людина та митець.
Віталій Звенигородський був багатогранно обдарованою людиною. Хоча улюблена ним зі школи фізика й не стала його професією, вона залишилася захопленням на все життя.
Він чудово розбирався у музиці, грав на акордеоні. Навчив грі на цьому інструменті своїх брата й сестру. Любив квіти, вирощував та доглядав за ними, брав участь у виставках квітів. Був відзначений за це почесною грамотою. Виростив кактус, котрий, о диво!, вперше зацвів на 40-річчя старшого сина Віталіка… Художник увіковічнив цей неймовірний епізод із їхнього життя, створив чудову картину, яка донині висить у кімнаті сина.
Цікавився Віталій Борисович і ботанікою, багато знав лікарських рослин, цікаво розповідав про них дітям. Дуже любив ходити по гриби та готувати різні страви. Його найулюбленішою стравою було «жаркоє» та «беф-строганов».
Віталій Борисович був завжди усміхнений і мав гарне почуття гумору, любив і вмів жартувати. Він був надзвичайно щедрою і доброзичливою людиною. На жаль цим часто-густо користувалися… Бувало, якщо комусь дуже подобалась його картина, він міг запросто її подарувати й ніколи не жалкував за нею.
Один із щасливих власників на відкритті однієї із виставок художника сказав, що в свої колекції картин найбільше цінує твори Бокшая та Звенигородського, які висять у нього на почесному місці в окремій кімнаті.
«Картини майстра несуть позитивну енергетику, дарують спокій і умиротворення» – , каже лікар з Угорщини, знайомий родини Звенигородських. Він розповідав, що після напруженого робочого дня в лікарні приходить додому, зручно вмощується у крісло й починає розглядати картину Звенигородського. За пів години втома кудись безслідно зникає, з’являється гарний настрій, бажання працювати, жити. А знаний закарпатський художник Василь Вовчок додає, що роботи Звенигородського налаштовують його на позитивний лад, знімають нервове напруження, сприяють медитації. Його живопис – це своєрідний засіб від стресу.
Живопис майстра подобався багатьом, тому його роботи часто купували для подарунків. Майстерня його була поряд із майстернею дуже відомого й затребуваного художника Михайла Сапатюка, який створив надзвичайно багато робіт, а його картини користувались широким попитом. Дружина пригадує: «Якось до Сапатюка у майстерню прямували покупці за подарунком. Поряд побачили привідчинені двері майстерні Віталія Борисовича й заглянули туди. Були вражені його полотнами, й придбали картину у нього, а не у Сапатюка». Так, вони відкрили для себе живопис Віталія Звенигородського.
Уперше на молодого студента звернула увагу талановитий мистецтвознавець Надія Знаменська ще у 1952 році, коли він навчався в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Вона відзначила його дипломну роботу – станкове полотно «Закарпатський партизан», яка була виконана на гарному професійному рівні. Як згадує Степан Шолтес, вона мала надзвичайний авторитет і її слово для митців було дуже важливим. Її боялися художники наче вогню, бо її критика могла мати катастрофічні наслідки для них.
Звенигородського не оминули своєю увагою відомі мистецтвознавці, письменники, журналісти. Серед них Галина Рижова, Людмила Біксей, Надія Дегтярьова, Людмила Попова, Андрій Дурунда та інші.
Учителями Віталія Звенигородського були основоположники, корифеї крайової школи мистецтва: Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Андрій Коцка, Вільмош Берец та інші відомі митці. Але, як зізнається Віталій Борисович, найбільше він захоплювався роботами Бокшая, який через десятиліття стане керівником його дипломної роботи.
Бути учнем Бокшая йому пощастило і вдруге, коли він навчався у Львівському інституті декоративного та прикладного мистецтва у 1953–58 роках. У своїх спогадах про вчителя пише, що вперше почув про Бокшая, коли був учнем п’ятого класу Ужгородської середньої школи № 1. Там в учительській він побачив картину Йосипа Бокшая, яка його дуже вразила. Хіба міг він тоді знати, що в майбутньому він буде навчатись у самого Бокшая. А через роки він вже сам малюватиме ті місця, де колись бував Бокшай, і у майбутньому між ними складуться міцні дружні стосунки. Зокрема, добре відома картина Звенигородського «Скалка», яка створена з тієї ж позиції, що й робота Бокшая. Вона виконана в манері письма його наставника Бокшая. Відзначу, що за це полотно художник вдруге був нагороджений обласною премією імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі.
Звичайно, попри те, що Звенигородський був учнем Й. Бокшая, він не сліпо копіював його манеру письма, а намагався віднайти свій оригінальний почерк. І йому це вдалося. Його живописні роботи ніколи не сплутаєш із роботами будь-якого іншого митця. Художник багато працював на природі із натури, вивчав її. У цьому контексті, мене особливо вражають його етюди. Вони дуже ліричні, й сповнені тихої, незрадливої любові до Природи, нашого карпатського краю. У майстерні, відштовхуючись від етюдів, створював свої реалістичні, нерідко монументальні полотна. Такі роботи майстра вражають фотографічною реалістичністю виконання, вмінням працювати з деталями, виділяючи ті, що мають настроєве навантаження й ігноруючи несуттєві. Він не копіює натуру, а глибоко вивчивши її, зображає в деталях, дає волю у проявах свого художнього смаку, фантазії, розуміння гармонії і краси. За роботами майстра можна вивчати лінійну та повітряну перспективу адже він вміло створює ефект глибини простору. Він не боявся працювати локальними кольорами, вносячи до них ледь вловимі відтінки й нюанси, був досвідченим майстром світлотіні. Його роботи вирізняються широким діапазоном тонів від світлого до темного. Водночас, що важливо, він уникає чорного та білого, бо в природі будь-яка річ має колір. Відчувається, що художник отримував неабияке задоволення від самого процесу створення робіт, і був надзвичайно радий, якщо його картини подобалися глядачам.
Уродженець степової Кіровоградщини він безмежно закохався у Карпатський край, свою любов проніс через усе життя. Навіть невиліковно хворий використовував будь-яку можливість піти на етюди. Дружина та син безвідмовно допомагали йому, носили за ним етюдник, картини.
Майже десятиліття Віталій Борисович викладав в Ужгородському училищі прикладного та декоративного мистецтва, вів на старших курсах рисунок, живопис, композицію. Був керівником дипломних робіт, виконував обов’язки завуча. Він відіграв важливу роль у переорієнтації навчального процесу, вихованні та становленні нового покоління митців за хрущовської відлиги. Це був період послаблення ідеологічного тиску на письменників та художників. Серед його учнів такі відомі митці, як Подружжя Бровді, Василь Пал, Василь Беца, Володимир Щур, Йожеф Рущак, подружжя Іванчо, Олександр Салер та інші.
Паралельно з викладацькою роботою Звенигородський займався монументальним мистецтвом. У складі групи таких талановитих митців, як Йосип Бокшай (молодший), Микола Медвецький, Антон Шепа він виконав не одну монументальну роботу. Разом вони оформили багато інтер’єрів адміністративних будівель, санаторіїв, клубів, ресторанів тощо в багатьох містах України.
Віталій Звенигородський не здобув вагомих урядових нагород та відзнак, бо не прагнув їх…
Звенигородський залишив нам багатий творчий доробок, який збагачує скарбничку мистецтва не тільки Закарпаття, але й України. Його ім’я відоме далеко за межами краю, України. Пам’ять про митця назавжди в наших серцях…
Біографічна довідка.
Народився Віталій Борисович Звенигородський 16 травня 1931 року в селі Нижня Григорівка на Кіровоградщині.
Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (1952), Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1958).
Працював викладачем Ужгородського училища прикладного мистецтва.
З 1959 року постійно брав участь в обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставках.
За рекомендаціями Йосипа Бокшая, Федора Манайла та Гаврила Глюка Звенигородського в 1970 році прийняли до Спілки художників СРСР.
Помер 6 грудня 2007 року. Похований в Ужгороді.
Володимир Мишанич,
провідний методист КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР
