Часто так буває: рідко пишуть про справді визначні особистості за їхнього життя. До них належить нині св. п. Владислав Юрош, без сумніву, творець і носій високого мистецтва. Він не справляв пишно жодного ювілейного свята, не відзначав здобутих ним чесним трудом творчих ужинків. Звісно, забутим він не був ніколи; однак закроювати тему про винятковість Владислава Юроша доводиться тільки після відходу славетної постаті за межу Вічності 19 грудня 2025 року. Варто наголосити: в його особі край гір і долин мав випробуваного Маестро, аранжувальника понад 500 музичних творів, соліста, багаторічного керівника камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії. Ще 24 червня 2004 року митець був удостоєний високої державної нагороди – Заслужений артист України.
* * *
Владислав ЮРОШ народився 16 липня 1955 року в м. Ужгород. Закінчив Ужгородську музичну школу №1 ім. П.Чайковського.
Примітним видався 1963 рік, коли юним вперше вийшов на сцену. Його формуванню сприяли роки навчання в стінах Ужгородського державного музичного училища ім. Дезидерія Задора (1974), зокрема, в таких педагогів, як Кім Федорко, Степан Бунда. Набуті знання зміцнилися у Львівській консерваторії ім. Миколи Лисенка, яку успішно закінчив 1980 року, коли отримав за підписом Мирослава Скорика омріяну кваліфікацію. До слова, пощастило навчатися у класі професора Г. Васильєва, який був учнем професорів Леопольда Ауєра (1845-1930) та Михайла Фіхтенгольца (1920–1985). Уродженцю з міста над Ужем поталанило на можливість обміну досвідом із першокласним скрипалем професором Богданом Каськівим, який, у свою чергу, був учнем знаменитого українського скрипаля Дмитра Циганкова (1923-1999), автора хіта “Понад Прутом моя Коломия”.
Творча діяльність Владислава Юроша започаткована 1974 роком. Відтоді Закарпатська обласна філармонія стала для Маестро постійним острівцем його плодотворної праці. Його попередник Йосип Гарчар заснував 1978 року камерний оркестр. Опісля відходу у засвіти Йосипа Гарчара (1933-1989) наступним очільником цього духовного осередку був обраний Владислав Юрош, який упродовж 1989-2025 рр. був художнім керівником-диригентом камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії. За слушним твердженням завідувача інформаційно-редакційного сектору КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради Василя Бедзіра, «це – рекорд серед керівників колективів філармонії з часу її заснування!» Доцільно підкреслити ще й такий примітний факт: Владислав Юрош успішно керував і Ужгородським міським симфонічним оркестром. Водночас він реалізував дві власні ідеї, а саме: заснував 1990 року струнний квартет, тобто на основі камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії, а відтак був ініціатором створення в 2005 році симфонічного оркестру Закарпатської обласної філармонії. До того ж Владислав Юрош був багаторічним концертмейстером відділу камерного ансамблю Ужгородського музичного фахового коледжу ім. Д.Є.Задора, а упродовж 2009–2014 рр. працював ілюстратором Ужгородського філіалу Донецької державної музичної академії імені С.С. Прокоф’єва.
Що проступало найбільш характерним із творчих починань Владислава Юроша? Поза всяким сумнівом, передусім природна невтомність нащодень, працьовитість, принциповість. Це – беззаперечні риси керівника-лідера, соліста, творчої особистості. А ще – обдарованого педагога. У своїй педагогічний роботі Владислав Юрош охоплює всі ланки професійного розвитку музиканта – від музичної школи до отримання диплома магістра навчальних закладах області. Його методичні засади проведення заняття чи курсів підвищення кваліфікації свідчили про те, що він вміло демонстрував таємниці скрипкової техніки, відкриваючи таїни власного виконавського досвіду. Все, що стосується філігранності звуку, штрихів, фразування, музичної агогіки, відчуття стилю твору, слугує тим фундаментом музичної мови і ширше – чину Владислава Юроша, власне, як викладача та музиканта. Серед його вихованців значиться понад п’ятдесят випускників, які нині працюють на теренах України, Словаччини, Чехії, Угорщини. Свій багаторічний досвід Владислав Юрош передавав молодим виконавцям та музикантам Ужгородської музичної школи №1, Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д.Є. Задора, Ужгородської філії Донецької державної музичної академії імені С.С. Прокоф’єва (в час її функціонування), Академії культури і мистецтв у м. Ужгород. Автори цих рядків переконані: йдеться про непересічну Особистість у всіх можливих вимірах. Деталь зі стратегії спілкування, праці й відпочинку: тільки випаде вільна миттєвість, а Владислав Юрош – тут і зараз – навприсядки реставрує скрипки. Так він буквально врятував сотні музичних інструментів.
Так, зримим видається факт: вже давно на часі снувати висновки стосовно так різноманітного творчого діапазону видатного діяча у сенсі специфіки його національно-культурної сукупності зв’язків. Останні важливі для процесу міжкультурної комунікації, що єднають народи у межах багатьох спільнот у Карпатській Україні: українці-поляки, українці-словаки, українці-чехи, українці-румуни, українці-угорці, українці-німці, українці-роми … Так, приміром, саме Владислав Юрош був застрільником ідеї створення спеціального проєкту для ромської національної спільноти. При цьому він брав активну участь не тільки як носій музики, але й як скрипаль-виконавець, перебуваючи постійно у пошуках етнічних раритетів і рольових елементів історичної пам’яті ромів і їхньої лінгвокультурної єдності на рівні авто стереотипів і гетеростереотипів. Все це яскраво опосередковано або безпосередньо віддзеркалювалося у творчій лабораторії Владислава Юроша, у численних концертних програмах (за підрахунками Василя Бедзіра, на рахунку Маестро «понад 15 тисяч концертів) і, чи, не в першу чергу, в аранжуванні класичних і сучасних творів, кількість яких сягає кілька сотень. Вони виконувалися як в Україні, так і на землях Словаччини, Чехії, Італії, Нідерландів, Румунії, Угорщини, Латвії, Литви, Естонії. Маестро особисто виступав і сольно, і в складі музичних колективів, ансамблів. Тут вагоме місце посідають культурно-специфічні смисли, які крізь призму музичного діалогу, заснованого на творах Й.-С. Баха, Ф. Мендельсона, В.-А. Моцарта, Й. Гайдна, Л. ван Бетховена, Е. Гріга, Е. Елгара, Р. Шумана, Ф. Шуберта,Ф. Ліста, Б. Бартока, М. Лисенка, Д.Задора, М. Скорика, С. Мартона, Є. Станковича, спроможні передати у концертних програмах камерної музики, приміром, етнокультурні стереотипи комунікативної поведінки її носіїв. Звісно, Владислав Юрош як керівник камерного оркестру не таїв радості, коли реалізовані ним концертні програми відзначалися обласною премією імені Дезидерія Задора у галузі музичного і виконавського мистецтва. З-поміж досягнень камерного оркестру варто виокремити його участь у фестивалях: «Кошицька весна», «Музичне сузір’я», «Схід та Захід разом», «Музика без кордонів», «Молодіжний фестиваль органної музики імені Н. Висіч» тощо. Колектив був учасником урочистих концертів з оказії відкриття міжнародних конкурсів, у т.ч. фортепіанного конкурсу імені А. Затіна та Д. Задора, духової музики імені С. Томича, конкурсу інструментальної музики «Срібний дзвін». Що ж, п’ять десятиліть невтомної творчої діяльності принесли В. Юрошу визнання публіки, повагу професійних музикантів, любов учнів. Концерти камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії відзначаються високим рівнем майстерності, ансамблевості, глибоким прочитанням музичного матеріалу. А ще слід виокремити таку позицію: Владислав Юрош, усвідомлюючи важливість участі дітей у тандемі з професійними виконавцями, започаткував цікавий творчий проєкт «Юні віртуози». Що тут важливо ? Учасники названого проєкту удостоювалися високих місць у міжнародних та всеукраїнських конкурсах, достойно несли лінгвокультурну толерантність України загалом і Срібної Землі – зокрема. Зрозуміло, Владислав Юрош ативно творчо співпрацював із Закарпатським осередком Національної спілки композиторів України та Національною лігою українських композиторів. Він усвідомлено охоплював у концертних програмах передусім зразки творчої спадщини Д. Задора, С. Мартона, Й. Базеля, В. Теличка, В. Гайдука, В. Волонтира, Н. Марченкової, М. Попенка, П. Рака, П. Матія. У межах як комунікативної культури, так і культури інформаційної Владислав Юрош продуктивно підтримував творчу співпрацю з такими відомими музикантами та виконавцями, як Б. Которович, О. Пархоменко, Т. Баран, Л. Шутко, Й. Ермінь, Е. Чуприк, М. Комонько, О. Рудницький, О. Шутко, О. Сарацький, О. Ленарт, М. Зубанич, П. Матій, Д. Северин, С. Зубицький, Р. Спіноза (Італія), М. Местре (Іспанія), Г. Швімберг, О. Чіпак, О. Кушнір (Німеччина), Ю. Кляйн, М. Паля, Є. Іршаї (Словаччина).
Владислав Юрош був спроможний віднайти у процесі спілкування так званий прецедентний текст культури. Тому й не дивно, що він як реципієнт охоче прагнув поновити у розмові найбільш вдалі тексти пісень чи ноти з урахуванням комфортного самовідчуття співрозмовника. Це мали можливість відчути Т. Теличко, Й. Базель, М. Шутко, Н. Шіпош, І. Лєснік, М. Валковська, М. Сокач, А. Туряниця, М. Пал, М. Лоскоріг, а також, не в останню чергу, автори цього матеріалу. І тут – закроюємо питання родинності, яку Владислав Юрош чітко трактував з особливою приязню. Він бачив головне і це було очевидним, як кажуть, видно, як рибу в озерній воді…
* * *
Вони були створені Долею: Олена і Владислав. Вони ніколи не вдовольнялися тим, що в їхньому розумінні здавалося відспіваною піснею. Олена Юрош (1971-2021; з роду – Зимомря),була тією першою, з якою він ділив те сокровенне, що спроможне живити спільні плани. Вона 1994-го працювала викладачем, а згодом завідувачкою відділу фортепіано Ужгородської музичної школи №1. Як завідувачка цього відділу, віддавала своїм учням свій талант без останку, всю душевну теплінь. Виховала багатьох лауреатів обласних і міжнародних музичних конкурсів; започаткувала конкурс імені Софії Дністрянської. Від 1998 року – артистка камерного оркестру Закарпатської обласної філармонії, а від 2006-го – артистка симфонічного оркестру обласної філармонії. У 2009 році захистила дисертацію « Становлення і розвиток музичного виховання в Закарпатті (1919-1939)» на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. У доробку – шість окремих монографічних праць, понад сто опублікованих робіт. Для Владислава зоріла радість, коли монографія дружини «Ужгородська дитяча музична школа імені П.Чайковського: віхи встановлення» була удостоєна 2017 року обласної премії імені Дезидерія Задора. Упродовж 2004–2015 рр. Олена Юрош трудилася викладачкою та концертмейстеркою Ужгородського факультету Київського національного університету культури та мистецтв, згодом – Академії культури та мистецтв у м. Ужгород. У її сольному виконанні звучали твори Й.-С. Баха, Ф. Ліста, Г. Генделя, І. Мартона, Д. Задора… Вони творили гурт із двох осіб-індивідуумів, які уособлювали кращі ознаки справжніх творців, покликаних служити людям. Та 10 березня 2021 року Олена Юрош, Берегиня сім’ї та родинних традицій, несподівано відійшла за межу Вічності… Остання її лебедина пісня – видання «Непроминальне» (Ужгород, ТІМПАНІ, 2022, 408 с.)… Відтоді Владислав Юрош жив спогадами, що відлунювали в енергійному пориві – прагненні створити своєрідний пантеон на цвинтарному пагорбі. А ще – поспішав додому, щоб потішити чарівних внучок: одне око – Кіруся, а інше – Вітуся… Бережно возив діточок на велосипеді, усміхаючись його виразно благодатною усмішкою, що означала для синової дружини Ніколь і сина Владислава: «Будьте щасливі!»
* * *
На 23 грудня 2025 року припав чин похорону Маестро. Розпочався у стінах обласної філармонії, де жив працею, а останні оплески засвідчували дар визнання й подяки… Завершився на високому пагорбі села Підгорб, де прощав новоприставленого Владислава о. В. Ігнатишин, якому судилося прощати 13 березня 2021 року також і св.п. Олену Юрош… Гора живих квітів лягла на студену землицю двох могил, що об’єдналися в одну… Надійшло кілька сотень листів із співчуттями з усіх чотирьох сторін світу, але найбільше – з України, Польщі, Німеччини. Прагнемо завершити наші розмисли поетичною посвятою з-під пера видатної Майстрині українського слова Марії Якубовської від 22 грудня 2025 року, дослідниці творчої спадщини Олени Юрош та Владислава Юроша.
Владиславу Юрошу та Олені Юрош, з роду Зимомря, на незабудь…
У райських садах, де немає печалі.
Де дзвони Господні віншують добро.
Два Янголи тихі на білім роялі
Писали палітру. Зламалось перо.
Де біллю затаєно праведних звуків
Єднались в молитві святі Небеса.
Дзвонила Земля міріадами муки.
Два Янголи білі – Господня краса.
Летіли до серця, до днів легкокрилих,
Якими пройшли, як по лезу душі.
О скільки добра на цім світі створили.
Скількох обігріли. Скільком помогли.
Вкраїнського роду могутні Орфеї.
В них – сила Землі і коріння святе:
Родина Зимомрі і Юрош – Антеї,
В них мудрість могутня. Зело золоте.
Як праведно долю творили, як люстро.
Святі міріади земних одкровень.
В Господніх садах – чистий спів Златоусти
Промовить молитву – як пісню пісень.
Різдвяна дорога. Ворота до Неба.
І сум, що вигранює болем серця.
Родина в печалі. І сльози, як перли,
Складають молитву до Бога Отця.
Хорали величні – хорали печалі,
Різдвяної зірки проміння густе.
Оленка – як Янгол – нам скрипку тримає.
Яку Владислав Небесами несе.
Крильми огортаємо сум предковічний.
Нам Янголи дзвонять вкраїнських пісень.
Бо світло Оленки – мелодія вічна.
І скрипка в руках Владислава – огень.
Проміння зорить від Землі аж до Неба.
У пам’яті вічності – туга чаїна.
І Зірка Різдвяна – Господня потреба –
Повісти, як тужить за Ними Вкраїна.
Євген Ясінський, Ян Гжесяк (Польща), Іван Зимомря, Владислав Юрош,
Роберт Юрош, Богдан Головко, Микола Зимомря
