Блог

21 березня – Всесвітній день поезії. Згідно з резолюції 30-ї сесії ЮНЕСКО, яка проходила в 1999 році в Парижі, було прийнято рішення щорічно відзначати 21 березня Всесвітній день поезії.

Нині 26-й день війни, яку веде росія проти України. Війна змінила відчуття часу і багато звичних речей. Вона стала лейтмотивом переживань більшості українців – як у словах, так і в мовчанні.

Поетичне слово – символ єднання, любові й розуміння. Проте в час небезпеки воно стає зброєю нації. Кожен бореться, як може. Фронти різні – перемога одна на всіх.

Пропонуємо вашій увазі добірку віршів, створених поетами Закарпаття за 26 днів боротьби. Серед них Лариса Андрела, Ярослав Бабич, Василь Кузан, Ярослава Опачко-Петрище, Лідія Повх, Микола Псяйка, Яна Садварій, Маріанна Салай-Пак, Оксана Тиховська, Марія Якубишин.

Тобі, ДОРОГИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ, думки мого зраненого війною серця…

Лариса Андрела
І знов весна… Скресають злегка груди
Землі святої, що будиться від сну.
Невтямки їй, чому чужії люди
Нівечать її усмішку ясну.
І знов весна… Качки вже прилетіли,
Що їм війна, коли Вітчизна – тут!
З високості своїм ячанням рідним
Відлякують страшну ворожу муть.
І знов весна… Десь проліски воскресли –
На Щастя, на Красу, на Мир в житті.
Вони, червонокнижні ніжні персні,
Вдяку стелитимуть в героїв у руці.
І знов весна… І десь в пекельнім пеклі
Чиїсь онуки і чиїсь сини
Нещадно атакують хижі нетрі,
Щоби в безсмерті ожити назавжди.
І знов весна… впаде з очей полуда,
Весь світ затямить істину просту:
Війна – це не якась поденниця-застуда,
Що можна справитись із нею одному.
Війна – каліцтво, смерті гостре жало,
Що нищить долі на усій Землі.
Супротив сильний треба мужньо дати
Усій людській спільноті в боротьбі!
…І знов весна… І знов надії світлі
В серцях тривожних щиро спалахнуть.
Із нами – Бог, сини Вкраїни гідні
Й молитва, що лунає звідусюд.
01.03.2022

Ярослав Бабич
У Маріуполі
Влада робить все можливе
Переговори про зелений коридор
А Маріуполь робить неможливе
А в світі ще сенсація фурор
Ось по пологовому вдарили будинку
І не народить мати вже дитинку
Поглянь могили братські риють
Поранені без ліків болем виють
А що Європа? А що світ?
Знову виступи, слова, підтримка
Новий ситуаційний звіт
Нова в історії зупинка
А Маріуполь доки ділить воду
І бореться за зламану свободу
Вгризається зубами за життя
Втрачає що години ще життя
Лікарі змагаються зі смертю
Діти сплять від жаху і від голоду
Захисники віч на віч зі смертю
Живі що раз здригаються від холоду
В їх серцях надія жевріє
Ніхто тут марно не мріє мріє
Тут кожен жити хоче з усіх сил
За це всі борються з останніх сил
На диванах у кав’ярнях співчуваємо
Картаємо себе що ж нам робити
Дивимось відео і ридаємо
Як можна жах цей припинити…
Маріуполь бомбардують ракетами
Цивільних вбивають танками кулеметами
На уряд, на бога, та на життя нарікаємо
Жаху цих подій насправді не пізнаємо
Пізнають жах цей тільки очевидці
Ті хто зараз там шукає їжу
Люди що пробираються до криниці
Їм би набрати життєдайну воду свіжу
Про них чують про них знають
Гуманітарні вантажі стріляють не впускають
Світ співчуває в своїй бездіяльності
Вбивці чекали до себе лояльності…
Світ як завжди потурає війні
Дипломати шукають підходи до вбивці
А Маріуполь не радіє весні
Там мертві лежать російські мисливці
Мисливці на людські життя
В душі без краплі каяття
Земля не прийме їх смердючі туші
Господь не прийме їх чорнезні душі
А поки санкції руйнують економіку росії
А поки на росії відключили інстаграм
У Маріуполі розплющились народжені в підвалі вії
Нове життя – в сум’ятті битих рам…
13.03.2022

Василь Кузан
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене в мавзолеї.
Напишіть: «х*йлом смердить тут»
Й замуруйте двері.
Щоб народ увесь безликий
Нюхав крізь шпарини,
Щоб вдихав ще сотню років
Відчуття провини.
Бо лани широкополі
Й світ увесь великий
Не пробачать вже ніколи
Ботоксного лику,
Що створили рабські діти,
Ті тампони ватні,
Що терором заганяли
У обійми братні
Щоб душити. І душили.
Стали серед шляху…
Всі зірки й дорожні знаки
Посилають нах*й.
Поховайте. Замуруйте.
Станьте на коліна.
Вам аукнуться не раз ще
Ваші підлі війни.
Ріжте вени, риком плачте,
Власні жили рвіте
І своєю злою кров’ю
Прощення моліте.
І мене в сім’ї… Яке там…
Людям може здатись:
Я – та мітка на асфальті,
На яку лиш всратись.
28.02.2022

Василь Кузан
«Від любові до ненависті – один крок».
А чи була любов? – Не знаю.
Був страх і усвідомлення того,
Що спить дракон на помежів’ї раю
І зуби гострять наймити його.
Були цитати Бісмарка та інших,
Була довіра прісна, як маца.
Та і Тарас попереджав у віршах
Про те, що гірше в світі – це кацап.
Була брехня одвічно-споконвічна
І про братів, і про коріння спільне,
Про те, що ми збиралися на віче
І катували там самі себе.
Що ми самі себе репресували,
Голодомором нищили дітей,
А москалі про мир у світі дбали
Ракетами, отрутою, мечем…
І ось тепер світ мир отой побачив.
Полуда спала. Вилізла мара!
…Усе життя плекав любов і вдачу,
А ненависті, Боже, аж за край!
Не бив ніколи, але можу вбити,
Любив усіх – ненавиджу тепер
Тих виродків – кацапів недобитих…
Як гуманіст, здається, я помер.
Але весна приоре гній та орків,
Сконає за порєбріком орда,
Я ж обійму усіх людей, ці гори –
Любові діти вилетять з гнізда.
11.03.2022

Василь Кузан
Тривога знову. Весна завмерла.
Птахи замовкли – бояться в небо,
Бо там ракети сліпі та бомби,
Бо там лютує маленький нелюд.
Кацап-диявол жадає крові,
Вбиває сонце із немовлятком.
Та ранок буде і вийде правда
Стріляти орків, садити грядку.
Хай клятий нелюд у власній люті
І захлинеться, і довго дохне!
А той народець за все заплатить,
Бо наше слово, як зброя, точне.
Кацапи добрі зариті в землю –
Я кіл словесний їм в серце встромлю!
14.03.2022

Ярослава Опачко-Петрище
Що ти посієш сьогодні?
Ненависть, відчай, журбу?
А може в душевній безодні
Знайдеш ще місце добру?
Злість поміняєш на вдячність,
Що ти ще тут, ти живий!
Хто був сліпим настав час стати зрячим
В світлі останніх подій.
Вірю, добро переможе!
Світло поглине пітьму.
Але тоді, коли кожен з нас зможе
В серці своїм знайти місце добру.

Ярослава Опачко-Петрище
На плечі кожного із нас лягла війна –
Страшна, тяжка, жорстока і кровава.
Нерівна боротьба Людини й нелюда.
Війна за істину, яка усіх нас об’єднала.
У двері кожного постукала біда,
Закривши своїм сумом сонцю вікна…
Допоможи збагнути в чому наша тут вина?!
Благаю, Господи, прости нас грішних.
Із безліччю питань «для чого?» і «чому?»»,
«за що цей біль, оці нестримні муки?»
Скровавлена, поранена, але не вбита і стійка,
Вклоняється Вкраїна Тобі, Господи, в покуті.
Разом з Тобою ми непереможні!
І не скорити ворогу нас під ярмо своє.
Ми молимось так щиро як ніколи, Боже.
Нехай настане мир і спокій во Ім’я Твоє.

Лідія Повх
Я тебе народила, сину,
Не для воєн на цій землі.
Із якої біди-полину
Позліталися орди злі?
Я тебе народила, сину,
Для краси, для щедрот, добра…
Але вибрано нам Вкраїну,
А в країні – тяжка пора.
Тож берися за зброю, хлопче!
Брат – до брата, до тіні – тінь…
Бережіть його, Роде й Отче!
Найдорожче даю… Амінь.
19.03.22

Микола Псяйка
Березневий день, недільний,
Саме шостого числа,
Цього року… дух свавільний
Знов наб’є собі чола!
Витвір змови нечестивих
Бумерангом упаде
На зловмисників служивих –
Карою усім буде.
Й зірка віддавна кровава
Кине промінь в небуття,
Бо вершиться Неба справа –
Справа правди і життя!
05.03.2022

Микола Псяйка
А синьо-жовтий…
Десятий день розкриє діло,
Яке вже шостий розпочав
Під місяцем й зорею, сміло, –
Про вищу Правду закричав!..
Біснується нечиста сила
За мурами пітьми й брехні.
Обпалені вже в неї крила
В неправедній її борні!..
А синьо-жовтий простір вітром
Зжене задимлені часи,
Наповниться Господнім світлом,
Життям з небесної роси…
09.03.2022

Яна Садварій
Ту мить, коли закінчиться війна,
Відчуєш ти обов’язково,
Серцем!
І буде новий день.
Буде Весна…
А мить ота в душі твоїй озветься.
В ту мить,коли замовкнуть літаки,
Зависне тиша в моторошнім танці
І світ здригнеться…
Тільки, навпаки:
Стихнуть сирени і ракети,
бомби й танки…
Настане час і видихнуть легені
Землі,яка не в змозі вже тримати біль.
І світ зітхне,
Але, на рівні генів,
Запам’ятає й передасть для поколінь.
І прийде час, і довгожданна мить,
І зацвітуть сади – Весна настане.
В повітрі музика подяки забринить
Тому, хто Втішив, Зцілив хто пекельні рани,
Тому, хто Чув молитви і Страждав,
І Розпинався із народом знову й знову…
І тим,хто не вагаючись життя віддав
За землю, за Весну, за волю, за країну нову.
Ту мить відчує кожний на собі:
Висохнуть сльози, усміхнуться діти…
Бо крила виростуть і, може, зникне біль,
А прийде час кохати і… летіти.
19.03.2022

Маріанна Салай-Пак
Агонія
Не вистачило Злу наснаги:
план не зіграв центральну роль.
Бо наших воїнів відвага
його «помножила на ноль»)
Вкраїнська сила і звитяга
подивувала увесь світ!
Що нам москаликів ватага
і Путі хворого амбІт
за день посісти трон столичний?..
Відчувши скорий свій кінець,
узявся Путя істерично
все спопеляти нанівець.
Жилі будинки і садочки,
лікарні, школи і мости,
дороги, площі, адмінточки…
Все сіє й сіє Звір хрести !
Та сіяти йому не довго –
закрилось небо вже над ним.
Ось-ось і «півень в тім’я дОвбне» –
і щезне Путя, наче дим!!!
03.03.2022

Маріанна Салай-Пак
У атомному пеклі…
Енергодаре, сину запорізький,
твоя АЕС палає у вогні!
У лютому вогні головорізів,
які не чують усесвітнє «Ні!»
Їх не спиняє горе материнське
і плач ні в чім не винних діточок.
Чатують той вогонь, неначе рисі,
яких дресирував сам. Віслючок.
Чатують… і лякають Україну,
беруть на ляк усенький божий світ.
Бо хочуть, щоб і далі гнули спину
перед Імперією зла і лихоліть!
…Та це уже конвульсії останні
приреченого смертю Віслюка.
Ми це переживем! І мир настане!
Це – наша правда, і вона – така!!!
04.03.2022

Маріанна Салай-Пак
Зозуля знов пророчить нам літа.
Весна теплом вже поміж хмари сіє…
А Україна, рідна і свята,
в огні війни усе ще пломеніє…
Знесилів люд – молитва лине в синь.
Земля напилась крові вже по вінця !
Донька згубилась, замертво впав син.
І грім гармат, здається, вже навічно…
Від горя посивіли матері,
батьки раніше часу постаріли.
Не засинають діти до зорі :
в малі сердечка страх пускає стріли…
Чому ж ти не вгамуєшся ніяк,
зажерливий і агресивний кате ?!.
«Розкидувать каміння» ти мастак,
та не забудь, що прийдеться «збирати»!!!
08.03.2022

Маріанна Салай-Пак
Нескорений Прометей…
Ох, Маріуполю, наш брате!
Ти під прицілом злого ката
тринадцять діб уже страждаєш,
та сили духу не втрачаєш.
В підвалах, без води і їжі,
ти не втрачаєш свою ніжність
і вірність матері Вкраїні
(з тобою ми у цім єдині).
Від бомб, ракет ти у – заграві.
Вбива людей тиран кривавий.
У ще незроджених малят
вціляє цей бездушний гад!..
Та все ж ми віримо, герою,
ти вистоїш! І знов до бою
ти станеш, наче Прометей,
за мир, за волю, за людей.
Ти ж був окрасою Азова
і нею скоро станеш знову!

Маріанна Салай-Пак
Тримаймося!
Тримайся, Києве, благаю!..
Бо ти не просто місто.
Ти – серце України, рай,
в який Змій хоче влізти…
Ти – дерево його пізнАння
нескореності духу.
Бо прагне Змій не приєднАння –
покори прагне в муках.
Тож не здавайся, мій Титане:
Ти – нації майбутнє.
За тебе всі горою станем,
але Вкраїні бути!!!

Маріанна Салай-Пак
Херсоне, соколе мій ясний,
в облозі ти, в неволі…
Та зір твій гострий і незгасний,
хоч з’їв ти досить солі.
Хоч крила тяжко перебиті,
не зламані одначе…
До краю втомлений, неситий,
та дух твій все ж козачий !
Перепочинеш хвильку – другу
і знов – у бій за волю.
Бо сокіл не терпИть наругу,
Хоч з пекла вирве долю !

Маріанна Салай-Пак
Вже скоро…
Вже скоро…Вже ось-ось
скінчиться подих смерті.
І на моїй землі
знов запанує мир !
Бо ж наш народ завжди
був мужнім і упертим,
тож нас не проковтне
жахітливий цей вир.
Не вистачить ракет,
ні градів, ані танків,
ні путінських ватаг
заляканих нікчем.
Страшне виття сирен,
тривожні ночі й ранки –
усе переживем…
і біль, втрати щем…
І після всіх жахіть,
що випали на долю
моєї України,
не віриться, щоб ХТОСЬ
КОЛИСЬ ще посягнув
на нашу честь і волю.
Нам світить тільки МИР !
ВЖЕ СКОРО… ВЖЕ ОСЬ-ОСЬ !..

Оксана Тиховська
Дух лицарства живе у наших генах!
І від часів козацтва та УПА
Хоробрість й мужність незбагненна
До наших воїнів сьогодні перейшла!
Вони ідуть і знищують примари
Чужого світу, ненависті й зла:
Й рашистів-нелюдів женуть отари
У край без сонця, світла і тепла.
Наші герої йдуть безстрашно й вперто,
Долаючи вогонь без сумнівів й вагань,
І в очі смерті дивляться відверто,
Руйнуючи кістяк ворожих сподівань.
Загарбники ж, продавши чорту душу,
На попелищах міст справляють бал,
Не вірять в силу Божу всюдисущу,
Чекають від антихриста похвал.
Натомість на олтар чужих амбіцій
Лягають їх знекровлені тіла.
Вони не воїни, вони – московські вівці,
В яких отрута замість молока.
Слава Україні!
19.03.2022

Оксана Тиховська
Від бомб здригаються міста,
Осиротілі діти плачуть…
Тремтіть, рашисти, біль утрат
Вам Україна не пробачить!
Нескорений козацький дух
Нащадків надиха до бою –
Ілюзії кремлівських слуг
Вже тонуть під Дніпра водою!
Безславно гине кацапня,
Ординською умившись кров’ю!
Огидне путінське сміття
Герої геть метуть в москов’ю.
Нам міць дає батьків земля,
Дух єдності не подолати!
Мир і оновлене життя
В руках вкраїнського солдата!
11.03.2022

Оксана Тиховська
Народе мій, незламний, непоборний,
Висока волі нашої ціна!
Ще трохи – і впаде режим потворний,
Який сплодила д’явольська москва!
У снах страшних присняться московитам
Наш Маріуполь, Буча і Херсон!
І душі українців вбитих
Розвіють їх пропагандистський сон!
Прокляттям для рашистської орди
Озвуться сльози кожної дитини!
Від долі ворогам не утекти –
Наші герої їх у пекло скинуть!
Розплата за скалічені життя,
Зруйновані міста і села,
Буде страшна, небачено страшна!
Мордор чекає участь не весела!
Тих, хто мовчав, як нищили Ірпінь,
Тих, хто радів ракетам в Волновасі,
Ніщо вже не підніме із колін –
Раби безликі в своїй темній масі!
Тавро убивць увінчує чоло
Усіх байдужих, ситих московитів.
15.03.2022

Марія Якубишин
Моя Муза молиться за мир
А мені сьогодні щось не пишеться,
Жодне слово не тримає стрій
Усі задуми Вкраїною розбіглися
Моя Муза молиться за мир….
Моя Муза вірить в Перемогу!
Моя Муза вірить в Україну!
Вірить у її синів, як богів,
Що голіруч зупиняють міни.
Моя Муза усім серцем любить
Українського солдата й немовля,
Котрі народилися й воюють
Світять щирістю і стверджують життя.
Моїй Музі душу рве новинами
Про знекровлену розбоями країну
Про невинних діточок розстріляних
І про сивину старечу вбиту….
Моя Муза стала волонтерити.
Геть забула про своє призначення,
Має гіркий відчай геть відкинути ,
І вдихнути в небо нове значення.
Так, мені сьогодні геть не пишеться,
Але це вже зовсім не важливо.
Важливіше те, що Муза молиться!
Рани України зціляться!