МАРІЯ ФУЛА: «МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ МИСТЕЦТВО, БО ВОНО НЕСЕ ЛЮДЯМ РАДІСТЬ»

Марія Фула вже понад тридцять років працює в галузі культури, якій віддає все своє життя, знання, вміння, свою любов. Творча і методична співпраця з керівниками клубних закладів району сприяли вихованню толерантності у спілкуванні. Завжди ставила собі за мету об’єднання працівників в один дружний колектив, що завжди впливає на результат культурно-масових заходів.
Відповідально ставиться до виконання своїх службових обов’язків, проявляє особливу зацікавленість до підвищення рівня самоосвіти. Бере активну участь у громадській роботі, член ради відділу культури, голова профспілки клубних працівників.

Марія Фула народилася 26 жовтня 1970 року в селі Крива Хустського району Закарпатської області. Закінчила Хустську СШ № 4. У 1985 році вступила на хоровий відділ Ужгородського коледжу культури і мистецтв.

З 1988 року розпочала свою трудову діяльність на посаді завідувача клубу в селі Кіреші. З 1994 року працює на посаді методиста з вокально-хорового жанру Хустського районного будинку культури. З 2000 року переведена на посаду провідного методиста з питань клубних установ району. З 2017 року завідувач районного організаційно-методичного центру відділу культури Хустської райдержадміністрації.

Учасниця народного аматорського хору працівників культури, вокального ансамблю працівників культури району та фольклорного колективу «Жуковина».

– Ваше дитинство припало на 1970-і роки. Якими вони, пані Маріє, залишилися у Вашій пам’яті?

– Моє дитинство – чудова, безтурботна, весела і незабутня пора. Поруч мама, тато, брати, сестричка. У моїх спогадах цей період асоціюється із яскравим, сонячним літнім днем і нездійсненною мрією стати кіноактрисою. Дякую моїм рідним за щасливі роки, огорнуті турботою і ласкою.

– У якому віці Ви визначилися із професією, і чи мав хтось вплив на Ваш вибір?

– Дуже важливо правильно визначити, в якому напрямі рухатись. На мій погляд, людина має займатися тим, чим хоче, що дає їй розвиватися, приносить користь іншим людям. Ще в дитячому садочку мені подобалося слухати гру на піаніно. Я уявляла себе на сцені. Любила співати, брала участь у шкільній художній самодіяльності. Моя бабуся і мама гарно співали, вони й прищепили мені любов до автентичного співу… А на мій вибір мали вплив гени, мабуть.

Розкажіть, будь ласка, трохи про роки навчання в Ужгородському культурно-освітньому училищі.

– Я з великою ностальгією згадую своє навчання в коледжі. Адже це найпрекрасніший період у житті, коли ти ще не працюєш, але вже одержуєш стипендію. Коли чекаєш завершення сесії так, наче після неї відбудеться у твоєму житті щось дивовижне.

– Ваші улюблені дисципліни? Чому?

– Клубну справу вела наш класний керівник – Ольга Брегіна. Вона дуже цікаво викладала матеріал, мала чудові організаторські здібності.

– Ви розпочали свою роботу на посаді завідувача клубу в селі Кіреші. Як там працювалося?

– У клубі я пізнавала ази культурно-освітньої роботи. Сформувала клубну раду, до якої увійшли люди, які щиро і безкорисливо допомагали мені. Тут виявились мої здібності клубного працівника, організатора масових заходів: вечорів-вогників, новорічних балів-маскарадів, інсценізацій улюблених казок, дитячих новорічних ранків, вечорів відпочинку молоді.

Коли згадую минуле, аналізую професійних шлях, ще раз переконуюсь, що найголовніші риси особистості, які допомагають у житті й роботі, – це наполегливість, цілеспрямованість, доброзичливість і людяність.

Знання, отримані під час навчання, дали мені змогу усвідомити, що професія, якій присвятила все своє свідоме життя, не є випадкова.

– Що далі?

– У 1990 році вийшла заміж, згодом народила донечку Євгенію, продовжувала працювати у галузі культури.

– Нині Ви очолюєте районний організаційно-методичний центр відділу культури, молоді та спорту Хустської райдержадміністрації. Як Вам працюється на цій посаді?

– Так, на цій посаді я з 2017 року. Наш організаційно-методичний центр здійснює методичне обслуговування всієї мережі клубних установ району та дитячих спеціалізованих мистецьких навчальних закладів. Практикуємо щосереди проводити консультаційний день для надання практичної та методичної допомоги працівникам та керівникам колективів художнього аматорства. Забезпечуємо клубні заклади сценарно-методичними та репертуарними виданнями і рекомендаціями щодо їх практичного використання.

Наш колектив – це люди, закохані в свою роботу, це однодумці, які з радістю відгукуються на всі починання, й самі частенько пропонують свої ідеї.

У листопаді 2019 року районний організаційно-методичний центр зайняв перше місце в обласному огляді-конкурсі районних і міських будинків культури, методичних центрів у номінації «Методичні центри районних (міських) будинків культури та відділів культури райдержадміністрацій».

Нами започаткована сторінка в районній газеті «Вісник Хустщини», де описується культурне життя району. Також ведемо свою сторінку в соціальній мережі Facebook.

– Ви працювали з багатьма відомими акторами, режисерами, драматургами… Поділіться спогадами про Всеволода Майданного та інших визначних працівників культури.

– Мала за велику честь працювати з такими досвідченими професіоналами своєї справи, талановитими людьми, як директор Хустського районного будинку культури, заслужений працівник культури України Василь Чорей; заслужений працівник культури України, режисер народного аматорського театру Всеволод Майданний; керівник народної хорової капели вчителів району Володимир Ліхачевський; перший керівник народного хору та вокального ансамблю працівників культури району Роман Войтчук; заслужений працівник культури України, театрознавець, кандидат мистецтвознавства Василь Андрійцьо.

– З 1988 року Ви учасниця народного аматорського театру імені Всеволода Майданного. Розкажіть про свої ролі.

– Анця – «А в Карпатах фіґлюють» за мотивами народних казок (постановка С. Гержика), Юлішка – «Ми теж люди» Ю. Чорі, Терезка – «Два чоботи пара» Ю. Чорі, Василина – «Як наші діди парубкували» В. Канівець, Розалія – «Серна» О. Сливка, Олена – «Марамарош – центр Європи» (автор та режисер-постановник Василь Андрійцьо).

Що вважаєте найбільшим своїм здобутком?

– 28 листопада 2019 року до 60-річчя народного аматорського театру імені Всеволода Майданного відбулася арт-зустріч «Світ не такий страшний, коли є театр», на якій були присутні ветерани, учасники та шанувальники театрального мистецтва. На цьому заході я була нагороджена спільною грамотою Хустської районної державної адміністрації та Хустської районної ради як прима народного аматорського театру імені Всеволода Майданного за особистий внесок у розвиток аматорського театрального мистецтва та високий професіоналізм.

Цьогоріч до дня працівників культури та майстрів народного мистецтва за сумлінну працю, високий професіоналізм була нагороджена грамотою Хустської райдержадміністрації та стала переможцем у номінації «Гордість культури–2020», що стало для мене приємною несподіванкою. Мені подобається мистецтво, бо воно несе людям радість.

Розкажіть трохи про проєкт «Культурними стежками» на місцевому телебаченні.

– У наш час робота закладів культури у сільській місцевості потребує особливої активізації та висвітлення у засобах масової інформації. Щоби підтвердити потрібність та актуальність таких установ та вберегти їх від закриття, необхідно працювати над їх модернізацією та відповідністю сучасним вимогам.

Саме з такою метою в 2018 році було започатковано телевізійну рубрику «Культурними стежками» на РТК-Хуст. Головна мета проєкту – надати нове дихання роботі сільських закладів культури, показати широкому загалу громадян родзинки нашого краю та сприяти формуванню туристичної привабливості району. Проведено три сезони «Культурними стежками». А саме: 2018 рік – «Фольклорні традиції району»; 2019 рік – «Туристична Хустщина»; 2020 рік – «У гості до дідика і бабки».

Протягом року щотижня в усіх селах Хустського району проводились зйомки фольклорних дійств, традицій і звичаїв, які є їхніми візитівками. А відзнятий матеріал транслювався на місцевому телебаченні тричі на тиждень та у мережі Facebook.

Завдяки реалізації згаданих вище проєктів відтворено такі обрядові дійства, як «Велятинські вінкоплети», «Липчанська игра на Теплиці», «Вільшанське Юря», «Зустріч отар з полонини» (с. Липецька Поляна), «Мамка хоче ткати» (с. Золотарево), «Шиємися кураговця» (с. Бороняво), «Крайниківські вечорниці», «Дівки шиют курагов» (с. Копашново-Хустець), «Піроскуби» (с. Сокирниця), «Перестрівання свадьби» (с. Іза), «Млин у Тоцильному» (с. Кошелево), «Сватанки» (с. Крива), «Вечорниці» (с. Вертеп), «Бистрянська косовиця» (с. Нижній Бистрий), «Вінкоплети у молодої» (с. Нанково), «Рокосовські вінкоплети», «Драгівські сватанки», «Казкарські традиції» (с. Горінчово,) «Федоровиця» (с. Березово).

– Чим приваблива Хустщина?

– Хустщина – це край славних історичних і культурних традицій, край сильних, наполегливих, працьовитих, талановитих, мудрих та щирих людей. Унікальне природне диво – Долина нарцисів. Талановитий скрипаль, музикант-самородок Олексій Томишин із села Нижнє Селище у 2018 році отримав премію за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини. Приваблива Хустщина неповторними традиціями: «Різдвяна традиція Шархань» (с. Бороняво), лозоплетіння (с. Іза), нічні серенади (смт Вишково).

– Що чекати працівникам культури від децентралізації?

– Реформа децентралізації, яка триває в Україні, передбачає передання частини функцій, які раніше здійснювалися центральними органами виконавчої влади, на регіональний місцевий рівень. У цьому є деякі переваги, але й приховано багато викликів. Одним із таких є забезпечення нового сприйняття культури у суспільстві, рівного доступу до культурних послуг, збереження закладів культури та оновлення змісту як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

З метою створення умов для формування єдиного соціально активного культурного простору та реформування системи адміністративних послуг у сфері культури в умовах децентралізації є запровадження таких центрів, як «Центр культури, мистецтва та дозвілля».

– У чому бачите місію культури?

– Кожна епоха ставить перед культурою свої завдання. Нині слово «культура» на вустах багатьох людей. Народи пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас стараючись робити їх живими елементами суспільного життя. І це правильно, бо за допомогою цих культурних надбань народи духовно розвиваються, ушляхетнюються, підносять рівень свого світосприймання.

Володимир МИШАНИЧ,
провідний методист інформаційно-редакційного сектору