Місто на берегах Боржави – Іршава та довколишні села, які входять до місцевої територіальної громади, відомі багатьма мистецькими талантами. Цей факт яскраво виявився 29 жовтня на відзначенні 40-річного ювілею народного аматорського хору ветеранів. У міському будинку культури з цієї нагоди відбулося свято за участі цього й ще кількох аматорських колективів.
ПРО РІДНИЙ КОЛЕКТИВ – ВІРШОВАНИМИ РЯДКАМИ
Після зворушливої хвилини мовчання за полеглими воїнами ЗСУ юна співачка Марічка Семак проспівала пісню «Моя Україна».
Ведуча Ангеліна Глушко оголосила: «Сьогоднішнє свято присвячене тим, у чиїх очах більше слів, ніж у прозі, в чиїх поглядах так багато мудрості й досвіду. Їхній голос звучить чесно, щиро й благородно. Їхній голос звучить спільно і так вже 40 років з піснею по життю».
Самодіяльна поетеса Зінаїда Попович про рідний ветеранський хор розповіла віршованими рядками. Відтак багата на виступи, спомини, емоції «пружина» ювілейної програма Хору ветеранів почала розкручуватися.
Ведуча розповіла про історію колективу, створеного ще в 1986 році. Ініціативну групу підтримав тодішній начальник відділу культури Іршавського району Юрій Глеба, заслужений працівник культури України. Особливу роль у той час відіграв Іван Цільо – у той час не лише активний організатор і прихильник хорового співу, а й безпосередній учасник колективу.
Першим керівником став Карло Голіба. У 1986-1987 роках він очолював колектив, заклав його перші творчі та організаційні основи.
Після Карла Голіби від 1987 до 2006 року колективом керувала Софія Стегура. Від 2006-го його незмінною керівницею є заслужена працівниця культури України Оксана Сідор. Продовжуючи традиції попередників, вона спрямовує роботу хору на збереження творчих надбань, підтримку учасників та подальший розвиток.
ТВОРЧА СПАДКОЄМНІСТЬ – ВІДМІТНА РИСА
…Минуло сорок років. Змінилися часи, покоління учасників, назва установи, але незмінним залишилося місце, де народжується хоровий спів.
Сьогодні в тому самому просторі продовжується репетиційна робота. Ця спадкоємність місця є особливо цінною для колективу. Вона ніби поєднує в одну пісенну лінію 1986 рік і сьогодення, дозволяючи зберігати не лише репертуар і традиції, а й саму атмосферу, з якої розпочалася історія хору. І поки у стінах рідного їм хорового класу звучать голоси учасників, ця історія не завершується.
КОНЦЕРТМЕЙСТЕРИ В ІСТОРІЇ КОЛЕКТИВУ
Окреме місце в літописі колективу посідають його концертмейстери – музиканти, чия праця щодня супроводжує репетиційний і концертний процес.
Від самого заснування хору, з 1986 року, концертмейстером був Віктор Світлик – син великого земляка з Іршавщини, фольклориста, етнографа, відомого збирача народних пісень Петра Світлика. До 2011 року він забезпечував музичний супровід роботи колективу, допомагав учасникам у підготовці творів та формуванні ансамблевого звучання. У період 2011-2015 років роботу концертмейстера продовжив молодий талановитий музикант Ігор Староста. З 2015-го і по сьогодні концертмейстером хору є Михайло Сай. Він супроводжує репетиції та виступи колективу, підтримуючи його звучання та допомагаючи учасникам у роботі над репертуаром.
ЗНАЙОМИМИ ЗВУКАМИ – В МИНУЛЕ
Репертуар – це не просто перелік творів у доробку. Це дорога, яка проведе знайомими звуками в минуле, легко перенесе в дружній закордон чи розправить крила, щоб опанувати ще не пройдені стежки. У виконанні хору звучить як класична та духовна, так і народна пісня. А саме: рекрутські, лемківські, словацькі, закарпатські пісні, сучасні та авторські твори.
З особливою теплотою хористи виконували пісні «Шуміла діброва» та « Сидить сокіл» (в обр. Петра Світлика). А ще –лемківську «Ішло дівча Лучками», а також рекрутську «У неділю рано раз» (в обробці Василя Тацака).
З дружними вітання до учасників хору звернулася начальниця відділу освіти, охорони здоров’я, культури, сім’ї, молоді та спорту Іршавської міської ради Єлизавета Яцканич. Вона вручила всім учасникам хору подяки.
Пісенну естафету підхопили колеги по творчості, які представляють клуб села Климовиця Іршавської територіальної громади (керівник Ганна Котубей). Фольклорний ансамбль «Чисте джерело», зокрема, виконав народні пісні, які побутують на території Іршавщини.
З ПІСНЕЮ – ВЖЕ ДРУГЕ ПОКОЛІННЯ
Нині у колективі співають представники вже другого покоління. Хоча є й такі, хто пам’ятає перші кроки. Серед них соліст Семен Ціделенко, якому через місяць йому виповниться рівно 85 літ. Він, а також Марія Воскобійник приїздять на репетиції в Іршаву аж із Білківської громади. Вони, а також Ольга Нодь і керівниця Оксана Сідор співали ще в ансамблі пісні й танцю «Верховина» Іршавського районного будинку – знаменитому колективі, який проіснував аж до початку 1990-их.
Продовжуючи представляти закарпатський пісенний фольклор, дует Людмили Митровці та Ольги Ліпунової виконав добре знану пісню «Іванку, Іванку». Соліст Семен Цібеленко виконав пісню Михайла Кречка «Рідна верховина».
Святкову подію продовжило вітання, яке проголосив заступник КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, заслужений працівник культури України Василь Барановський. Він вручив Грамоту від Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури народному аматорському хору ветеранів Іршавського міського будинку культури, а також його керівниці Оксані Сідор та концертмейстерові Михайлові Саю. Василь Васильович вручив також колективові Хору та його керівниці Оксані Сідор Почесні грамоти департаменту культури Закарпатської ОДА-ОВА, підписані директором департаменту, заслуженим артистом України Євгеном Тищуком.
Пісню «Троянди на пероні», відому з далеких 1960-их – молодих років хористів-ветеранів вони виконали з особливим захопленням. Романтична історія з ери галантності, кохання й смаку до життя…
Вітання прозвучали й від народного аматорського обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина» (керівниця Олена Йонаш). Самобутні, експресивні художні номери у виконанні цього колективу не залишили байдужими жодного глядача в залі.
До речі. Майже всі учасники «Іршавської родини» дотичні до Хору ветеранів. Олександр Голіба – син засновника хору, Юрій Глеба – безпосередньо причетний до створення колективу, Оксана Сідор – діюча керівниця хору, Наталія Трикур – дочка колишнього активного учасника та старости хору Івана Цільо. Сьогоднішня керівниця «Іршавської родини» Олена Йонаш вперше відточувала свою диригентську майстерність саме з хором ветеранів. Ці зв’язки, як зазначила ведуча Ангеліна Глушко, є не випадковими. Вони доленосні.
З великою вдячністю висловився на адресу хористів, вручивши кожній учасниці або учасникові червону троянду й ексклюзивну чашку (з зображенням Хору) голова Іршавської міської ради Віктор Симканинець. Зазначив, що колектив вносить вагомий вклад у культурне життя громади, пообіцяв подальшу підтримку з боку депутатського корпусу «всім, чим зможемо».
З вірою у Перемогу, з великою любов’ю до Батьківщини та надією на справедливий мир, з гордістю за свою столицю України на завершення прозвучала пісня «Києве мій».
Чотири десятиліття – це зміна поколінь, але водночас це й неперервність традиції. Від Карла Голіби до Софії Стегури, від Софії Стегури до Оксани Сідор; від Віктора Світлика до Ігора Старости, від Ігора Старости до Михайла Сая – творча естафета переходила з рук у руки, зберігаючи головне: любов до пісні. І ювілей – це привід озирнутися назад, згадати тих, хто був біля витоків, подякувати тим, хто присвятив колективу роки свого життя, і з упевненістю дивитися вперед.
40 років – це історія людей.
40 років – це історія пісні.
40 років – це історія Іршавського народного аматорського хору ветеранів.
Вона триває. Як триває і пісня.
Василь БЕДЗІР,
завідувач інформаційно-редакційного сектору КЗ “ООМЦК» ЗОР
