До початку 90-х років минулого століття Закарпатський обласний центр народної творчості готував зброшуровані видання (збірники пісень з нотами, сценарії, методичні розробки народних свят, обрядів, традицій) на правах рукопису. Вони розмножувалися у кількості 100–200 примірників за допомогою копіювальної техніки. Видання нараховували від 6 до 50 сторінок, не відповідали поліграфічним стандартам, але свого часу відіграли важливу роль у репертуарній політиці аматорських колективів, для яких і були призначені. Серед опублікованих збірників варто назвати такі, як «Розмарія» (1989); «Ой там на горі, на вершечку. Народні пісні Міжгірщини з уст Гафії Зимомрі у записах Григорія Дем’яна, Миколи Зимомрі, Василя Кобаля» (1991) та інші.
Зусилля колективу в часи незалежності України були спрямовані на утвердження державницьких ідей, виховання у молоді національної свідомості, патріотичних ідеалів та високих моральних принципів. Випущено різного типу збірники пісень, колядок, щедрівок тощо. Так, різдвяні коляди Закарпаття вміщено в збірниках «Дивная новина» (1990), «Святий вечір» (1991). О.Мейсарош опублікувала дослідження «Колядин, колядин…: З практики використання колядок і щедрівок у культурно-просвітницькій роботі культурно-освітніх закладів Закарпаття» (1994); Закарпатський вертеп (1995. – Упорядкування, підготовка текстів, І. Хланти; нотний матеріал упорядкував А.Гайналій). Гармонізацію різдвяних мелодій для хору, ансамблю без супроводу здійснив І. Керецман у пісеннику «Тихий вечір» (2009). У книзі вміщено 30 текстів колядок, записаних автором на Перечинщині та Воловеччині, а частину запозичив із інших збірників. Залежно від складу виконавців майже кожна з мелодій подається в п’яти варіантах – для мішаного хору та однорідного складу.
Територія сучасного Закарпаття є вельми своєрідним полем для етнографічних досліджень. Розмаїття етнічних культур становить ту неповторність і особливість Закарпатського краю, яка завжди була і залишається окрасою цього західного регіону України. Історичні долі національних меншин в Україні стали невід’ємною часткою історії нашої землі. Вивчення і повага до культур інших народів, які живуть поруч із нами, надає нашому співіснуванню гуманну спрямованість, орієнтує на побудову гармонійних міжетнічних відносин в Україні і, зокрема, Закарпатті, де у мирі й злагоді живуть і творять люди різних національностей. Про це свідчать такі видання: Весняний букет: Румунські пісні Закарпаття / Запис М. Мокану (1991); «Mărţişor»(1992); Верховинська весна: Запис та обробки закарпатських пісень М. Керецмана (1992.); Nady-Dobroni dalok: Народні пісні угорського населення Великої Доброні / Упорядкування С. Арпа (1997) та ін.
З метою популяризації народної творчості та поповнення репертуару художніх колективів етнічних груп підготовлено і надіслано у райони області десятки методичних порад, матеріалів із досвіду роботи кращих художніх аматорських колективів. Серед них чотири репертуарні збірники для угорських художніх колективів, три – для румунських і один – для словацьких. У збірнику «Ой дай, Боже, добрий час» (1996) включено угорські, словацькі та румунські народні пісні.
Заслуговують доброго слова й окремі збірники закарпатських народних пісень в обробці М. Попенка «Сонце з сердець» (1988) і наступні три збірники в обробці В. Панца «Ой на горі вітер віє» (1990 – для вокальних ансамблів), «Карпати» (1990), «Як собі заспівам» (1993).
Добрим помічником молодим фахівцям у подальшій самостійній роботі з інструментальними ансамблями стане посібник П. Пинзеника «Грає фольклорний ансамбль» (2009). У ньому подано дев’ять інструментальних партитур з репертуару фольклорного ансамблю Ужгородського коледжу культури і мистецтв, які написані на основі зібраних автором мелодій від носіїв фольклору.
Дослідження сучасних фольклорних процесів та видання фольклорних збірників ведеться на основі великого фактичного словесного й музичного матеріалів. Під час експедицій районами області зібрано цікавий матеріал. Він поступово нагромаджувався і за жанрово-тематичним принципом був опублікований у фольклорних збірниках «Росте терен, росте» (2000. – Тексти і мелодії записали В. Кобаль та М. Чічура); «Вчора була неділенька: Народні пісні з голосу Михайла Глюдзика» (2001), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008), «Народні пісні українців Банату (Румунія)» (2009), «Співанки закарпатських гір і долин» (2009), «Карпатська Україна у піснях, легендах, переказах, бувальщинах та літературних творах» (2009), «Пісня над Дунаєм» (2014), «Пісня – то моє життя» (2013), «Пісенна хвиля Оглядова» (2015), «Співаночки мої милі» (2020). Вони збагачують цінними зразками народної пісенності такі науки, як фольклористику, історію, етнографію. Записи текстів і мелодій, упорядкування, підготовка текстів до друку, вступні статті, примітки, словнички малозрозумілих слів до згаданих вище збірників здійснив І. Хланта.
Важливо відзначити, що всі пісенні тексти подаються з нотами. Великого значення надається науковому коментуванню творів. У примітках відзначається де, коли і від кого записано твір, пояснюються географічні назви, незрозумілі або малозрозумілі слова. У вступних статтях висвітлюється історія збирання та вивчення опублікованих пісень, характеризується їх зміст, художні особливості, подаються короткі біографічні дані та розповіді про носіїв пісенних або прозових текстів та спостереження над сучасним станом побутування фольклору.
Науковість пісенних збірників значною мірою забезпечується тим, що до участі в їх підготовці залучаються такі відомі музикознавці, фахівці в галузі музичної фольклористики, як Тетяна Росул, Микола Попенко, Василь Кобаль, Андрій Гайналій та інші.
Належну увагу приділяє Центр культури вивченню репертуару, виконавської манери обдарованих носіїв фольклору певного осередку – села, міста, району. Це стосується села Арданово та Іршавського району в цілому, а також сіл Бороняво Хустського, Колочава, Пилипець Міжгірського, Ставне Великоберезнянського районів та інші. Окремими виданнями публікувалися також і пісні з репертуару народного фольклорного ансамблю «Лемківчанка» під назвою «Співає Лемківчанка» (1990) та з репертуару народного фольклорного ансамблю «Іршава» Іршавського районного центру культури і дозвілля / Обробка народних пісень Іршавщини Н. Мельник-Гудь (2000) тощо.
У 2000 році побачила світ книжка «Овиди дивосвітів» (творчі портрети аматорських художніх колективів Закарпатської області), до якої увійшло 30 матеріалів.
З квітня 2003 року щоквартально випускається вісник «Культурологічні джерела». Його структура дозволяє висвітлювати увесь спектр діяльності галузі культури, зокрема щодо збереження в області народної творчості.
Любителі народної музики, музиканти-професіонали й широкий читацький загал із цікавістю знайомляться зі збірником пісень «За горою високою» (2006), побудованого за рукописними матеріалами, що збереглися в архіві Петра Милославського. Збірник упорядкував та підготував до друку Володимир Олексин – старший викладач Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора.
Як відомо, найпереконливіша агітація за добру справу – особистий приклад. Тому у 1986 році при Центрі культури було створено ансамбль народної пісні «Розмарія», який уже не одне десятиліття популяризує найкращі зразки пісенної творчості Закарпаття. 2016 року побачив світ пісенний збірник «Співам співаночку», до якого увійшли твори з репертуару народного аматорського ансамблю народної пісні «Розмарія» (упорядкування Наталія Петій-Потапчук).
Працівники ООМЦК добре усвідомлюють відповідальність за долю творінь своїх предків, правильно розуміють використання прогресивних традицій у розвитку сучасної культури. Збирають, вивчають і публікують словесну, музичну та хореографічну народну творчість.
Відомо, що з кожним днем народжуються й нові народні пісні. Тому основне завдання, що стоїть нині перед фольклористами, – розшукати, записати, вивчити кращі народні твори. На обласних чи районних семінарах працівників культури виступають із лекціями про народнопоетичну творчість, надають методичні поради, як записувати та систематизовувати фольклорні записи. З цією метою у 2011 році побачив світ порадник збирачам пісенного фольклору Закарпаття «Методика збирання фольклору», який підготували Ганна Дрогальчук та Віталій Рац. А у 2014 році Мар’яна Чегіль оприлюднила книжечку «Приборжавське весілля: Фрагменти обрядової вокально-хореографічної композиції села Приборжавське Іршавського району Закарпатської області».
А попереду – нові завдання, нові натхненні шукання і звершення.
Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України
