Блог

Приводом звернення до постаті одного із яскравих закарпатських подвижників – Петра Михайловича Світлика (1901–1973) послужили дві цьогорічні ювілейні дати його життя: 125-річчя від дня народження та 100-річчя від публікації фольклористичної статті «Народна пісня». Урочистим відзначенням першої дати (напередодні 1 березня 2026 року) став культурно-просвітницький захід у с. Білки «Голос Боржавської долини», що супроводжувався відкриттям пам’ятної дошки ювіляру, доповідями, спогадами та відтворенням його зібрань і музичних творів. Для аналізу етномузикознавчої праці, що побачила світ у квітні 1926 року в часописі «Підкарпатська Русь», обрано формат науково-практичної конференції «У діалозі з музикою», запланованої саме на квітень.

Інформація про цю знану постать внесена в «Українську музичну енциклопедію» [12], «Енциклопедію Закарпаття: визначні особи ХХ століття» [10], в «Антологію педагогічної думки Закарпаття» В. Гомоная [2], «Календар краєзнавчих пам’ятних дат» [1]. Його спадщину проаналізовано у збірниках наукових праць: «Київське музикознавство» [7], «Професійна музична культура Закарпаття» [8]. Видано окремі книги: «Петро Михайлович Світлик – подвижник Боржавської долини» М. Келемен [3], «Небесна студня» – зібрання етнографічних записів Петра Світлика [13]. Відомості про нього опубліковано у численних матеріалах 1991–2026 років [5, 6, 9, 11], розміщено на веб-сторінках Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф. Потушняка [15], Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти [4] тощо.

Мета статті – закцентувати увагу на сферах діяльності Петра Світлика та виявити «недопрочитане» в його фольклористичній праці.

Петро Михайлович Світлик (батько Михайла Петровича Світлика) належав до покоління нової закарпатської інтелігенції періоду Чехословацької республіки, яка в умовах потужного національного та культурного підйому краю сприяла розбудові різних сфер життя. П. М. Світлик опинився серед лідерів учительської інтелігенції 1920–1930-х років і, як справжній подвижник, виділився багатогранністю інтересів. Він активно долучився у процес якісної перебудови освіти Закарпаття. Пройшов шлях від учителя початкових класів – до кваліфікованого учителя горожанських шкіл і директора Білківської «горожанки». Викладав українську мову, географію, історію та музику. За високу ерудицію та педагогічний хист названий «народним учителем».

Відіграв помітну роль у розбудові в регіоні світського хорового виконавства. Вчився у видатних диригентів: Олекси Приходька (диригента хору та оркестру Руського театру тов. «Просвіта», керівника Руського Національного хору, хорових колективів двох учительських семінарій – чоловічої та жіночої, засновника Крайового хору учителів Підкарпатської Русі) та Петра Милославського (керівника хору учителів Ужгородського округу, Закарпатського ансамблю пісні й танцю, реорганізованого у Закарпатський народний хор). Диригентську практику розпочав в стінах Ужгородської учительської семінарії. Протягом життя створив чимало шкільних і самодіяльних хорових колективів. Серед найвідоміших: Дитячий хор Білківської горожанської школи (лауреат 1 премії на конкурсі у Празі, 1937 р.), ансамбль пісні й танцю «Кукурудзовод» (відзначений на Республіканських оглядах, записаний на платівки).

Брак хорового репертуару підштовхував П. Світлика до композиторської діяльності. Ним було написано близько 40 обробок народних пісень та хорів. Виявляв інтерес до літературної та етнографічної справи: записував легенди, перекази, казки, повір’я, прислів’я, описував народні традиції, звичаї та обряди. А поряд з цим стояв у витоків формування на Закарпатті музичної фольклористики.

Імпульсом до пробудження фольклористичного інтересу послужило кілька чинників: спалах популяризації народних пісень хоровими колективами, залучення учителів до збирацької діяльності, публікація їхніх матеріалів у періодиці та заснування «Архіву народної пісні» (1926).

У перший рік учителювання у Кушницькій школі П. Світлик активно занотовує народні пісні цього села й у 25 річному віці публікує свою першу фольклористичну статтю «Народні пісні». Її аналіз здійснювався авторкою цих рядків [6-8], однак 100-річчя від появи публікації підштовхує поглянути на неї по-новому.

У статті П. Світлик постає як музикант, що сприяє пізнанню ще невідомого для закарпатців – прадавнього пласту місцевого фольклору – селянських народних пісень. Автор по-романтичному опоетизовує народну музику: «пісня – це щось золотоє у народа» [14, c.79], його «душа і серце» [14, c.78]. Молодий учитель щиро підтримує ідею збирання народних пісень, але вважає, що обмеження записів лише текстами (без мелодій) є неповним, тому бачить нагальну потребу у нотаціях. З юнацьким максималізмом він пропонує тотальне збирання: з кожного населеного пункту – не менше 10 пісень. Тільки тоді, на його думку, можна буде побачити музичну красу та багатобарвність народної музики краю, скласти повне уявлення про пісенний фольклор усього Закарпаття. Його план дій максимально простий: провести курси з підготовки транскрипторів, ознайомити з методикою збирання та технікою нотації до 10 зацікавлених музикантів та розділити між ними території. На жаль, курсів ніхто не провів, тотального обстеження музичного фольклору усієї Закарпатської області досі не здійснено, його замінюють острівкові «зондування» народно-пісенного матеріалу окремих населених пунктів, однак серед випускників Ужгородського музичного коледжу імені Д.Є. Задора, що спеціалізуються з етномузикології, залучається світликівський підхід розподілу територій дослідження.

Закарпатський музикант виявився надзвичайно прискіпливим у відборі фольклорного матеріалу з того чи іншого населеного пункту. Він відкидав мелодії, позначені угорськими впливами, що стало наслідком періоду аґресивної мадяризації і віддавав перевагу взірцям, що зберегли національну самобутність.

Свій підхід Петро Світлик продемонстрував на нотаціях із с. Кушниця. До характерних фольклорних зразків цього населеного пункту він відніс: 1) коломийки, що склали основний жанр питомого необрядового фольклору (нотний приклад «Ой пущу я качурика», «Дуботанець»), 2) «латканя» – жанр питомого прадавнього обрядового фольклору («Горі, сонічко, горі») та 3) популярні напливові зразки («Катеринка»). До них П.Світлик додає описи. У характеристиці коломийок відмічає, що вони є домінуючим жанром Мараморошської жупи, мають «чисто народну мелодію», «таку давню, як давня Верховина» [14, c.79], наголошує, що під одну мелодію виспівується безліч текстів. З наведених нотацій видно, що в селі побутують коломийки мінорного нахилу з розширенням побудови, де другий пісенний рядок повторюється двічі, або урізноманітнюється текстовими вставками «Гоп, шиди-риди-риди», що імітують інструментальний програш, після яких задля збереження рими поновлюються два останніх слова попереднього пісенного рядка. Мелодика типової для Кушниці коломийки максимально проста, обертається у вузькому діапазоні. Щодо текстів, то П. Світлик подає їх максимально повними у вигляді в’язанок і тематично розрізнених коломийок. Але при цьому наголошує, що в’язанка про вівчарика належить до найулюбленіших в Марамороші: «Як почнуть, приміром. на свадьбі або пірєскубах співати, то цілий вечôр минув, а ще все пісня про вôвчаря не докончена» [14, c.80]. Особливий інтерес в записах П. Світлика викликає «Дуботанець», де 1 речення – коломийкове (4+4+6), а друге відтворює дуботіння під час танцю, характеризується акцентами та виявляє структуру (5+4)²_.  Між побудовами мають місце тональні зіставлення: в 1-му реченні – тонікою єV щабель (з IV ввідним), у 2-му реченні – І-й.

Раніше за Філарета Колессу Петро Світлик відкриває ладкання і вводить народний термін в обіг. Саме після цієї публікації вчений і зацікавиться жанром. Світликівська характеристика ладкань наступна: се звикли співати «тогди, коли молодôй вінки в’ють на вінчання» [14, c.82], їх мелодика «показує жалостний настрой» і далі продовжує: «якби сю пісню не співали на свадьбі, то свадьба била би неповна» [14, c.83]. Нотація фіксує тип 4-рядкового ладкання з текстовою будовою ААВВ та мелодичною формою АВА₁В₁ .

Коментарі щодо напливової мелодії «Катеринки» – достатньо короткі: «Привандрувала з Гуцульщини в Довжанський округ і сталася незвично симпатичною межи народом» [14, c.81]. Нотний приклад демонструє, що «Катеринка» танцювальна, гетеоритмічна, побудована на зіставленнях рівномірної пульсації (1 речення) з козачковими ритмами 112[1] (2 речення). Віршована пісенна структура є нетиповою для цього регіону: (4+4)² Пр. (3+3+4+3).

У попередніх аналізах статті зазначалося, що П. Світлик анонсував проведення порівнянь народних пісень Мараморошської жупи з піснями Березької жупи. І це завжди спонукало до роздумів: «А що ж він хотів подати для порівнянь?». На мою думку, ймовірніше за все, зразками пісень Березької жупи мали стати пісні його рідного Імстичева. Не випадково пізніше на знак примирення з І. Панькевичем фольклорний матеріал саме цього села запропонує музикант для записів на грамофонні платівки (1935 р.).

Таким чином, якщо раніше Володимир Гошовський зазначав, що Петро Світлик лише занотовував закарпатські народні пісні Іршавщини та подекуди додавав до них короткі коментарі, то нинішній аналіз статті «Народні пісні» П. Світлика виявив, що збирач порушував нагальні проблемні питання стосовно організації збирання музичного фольклору в масштабах краю, пропонував шляхи розв’язання цих проблем, фіксував цікаві власні спостереження щодо особливостей народної музики Закарпаття, вводив у науковий обіг невідомі етномузикологам народні терміни для означення музично-фольклорних жанрів, зробив важливий внесок у поширення етнографістських[2] ідей серед учительської інтелігенції краї. Поряд із баченням нагальних потреб у галузі фіксації народних пісень і проблем, які потребували вирішення, юнак продемонстрував свої перші напрацювання у сфері нотації та опису народних пісень конкретного населеного пункту, а разом з тим аналітичність мислення, критичний підхід та організаторський талант. Як вчитель, своїм першочерговим завданням бачив необхідність навчити школярів співати народних пісень свого регіону. Прикметно, що ідеї статті визначили план подальших дій Петра Світлика. Він зосередився на народних піснях Іршавщини: самостійно обстежував музичний фольклор свого регіону, укладаючи рукописні збірники та популяризуючи зібраний матеріал. Приклад Петра Світлика надихав інших і сприяв розквіту на Закарпатті етнографістської хвилі, яка в інших регіонах України не отримала такого яскравого прояву.

Мадяр-Новак Віра Василівна,
викладач-методист, кандидат мистецтвознавства

Список літератури:

1. Гаврош, Окс. Петро Михайлович Світлик : 105 років з дня народження композитора, збирача народної творчості (1901-1973). Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2006 рік. Ужгород, 2005. С. 118–121.
2. Гомонай В. Петро Михайлович Світлик. Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ–ХХ ст.). Ужгород, 1992. С.127–131.
3. Келемен, М. Петро Михайлович Світлик: подвижник з Боржавської долини. Ужгород, 2001. 180 с.
4. Келемен, М., Ребрик, Н. Петро Світлик – закарпатський народний учитель, самодіяльний композитор, фольклорист, етнограф. URL: https://zakinppo.org.ua/vydatni-postati-zakarpattia/petro-svitlyk-1901-1973/
5. Кобаль, В. «Народний професор» із Білок: з нагоди 115-річчя від дня народження П. Світлика. Культурологічні джерела. №1.С. 64–66.
6. Мадяр-Новак, В. Музична фольклористика Закарпаття: етапи, постаті, здобутки (кінець XVII–середина ХХ ст.). Автореф. дис. …канд. миства. Львів, 2021. 20 с.
7. Мадяр- Новак, В. Музично-фольклористична діяльність Петра Михайловича Світлика на Закарпатті. Київське музикознавство. Київ, 2005. Вип. 17. С.76–86.
8. Мадяр-Новак, В. Роль П.М. Світлика у збереженні народних пісень Іршавщини. Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення. Ужгород, 2005. Вип. 1. С. 301–306.
9. Мадяр-Новак, В. Народний учитель: до 100-річчя з дня народження П. Світлика – відомого педагога та фольклориста. Календар “Просвіти” на 2001 р. Ужгород, 2001. С. 55–57.
10. Мадяр-Новак, В. Світлик Петро Михайлович. Енциклопедія Закарпаття: визначні особи ХХ століття. Ужгород, 2007. С. 296–297.
11. Мушинка, М. Голоси предків: звукові записи фольклору Закарпаття із архіву Івана Панькевича (1929, 1935). Пряшів, 2002. 256 с.
12. Прилепа, О. Світлик Петро Михайлович. Українська музична енциклопедія . Київ, 2023. С.315–316.
13. Світлик, П. Небесна студня: закарпатські народні перекази, легенди, вірування, звичаї, традиції, побут / упоряд. Н. Ребрик. Ужгород, 2008. 144 с.
14. Світлик П. Народна пісня. Підкарпатська Русь. Ч. 4. C.78–83.
15. Світлик Петро Михайлович. Сайт Закарп. обл. універс. наук. бібл-ки ім. Ф. Потушняка. URL: https://www.biblioteka.uz.ua/zak/show.php?showFull=172

[1] Одиницями записано восьминні тривалості, а двійками – четверть. Цифровий запис ритму є прийнятим в етномузикознавстві.

[2] Етнографістом називають того, хто збирає, нотує та дає коментарі щодо особливостей побутування тих чи інших народних пісень.