11 квітня 2025 року відбулася одна із найпрестижніших етномузикознавчих конференцій України – ХІV Конференції дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель, що проводилася на базі Кафедри фольклористики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка. Під час форуму ділилися своїми дослідженнями та дискутували кандидати й доктори мистецтвознавства зі Львова, Києва, Коломиї, Сум, Дніпра, Ужгорода та Харкова.
Приємно, що до роботи у цій конференції була запрошена провідна методистка КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, викладачка КЗ «Ужгородський музичний фаховий коледж імені Д.Є.Задора» ЗОР Віра Василівна Мадяр-Новак, у коло наукових інтересів якої входять питання історії музичної фольклористики Закарпаття. Її виступ завершував перше засідання та присвячувався пам’яті Дезидерія Задора – першого директора Ужгородського музичного фахового коледжу імені Д. Є. Задора та професора Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, якому у 2025 році минає 40 років смерті.
На знак вшанування пам’яті великого музиканта на початку доповіді було запропоновано послухати його «живий» голос (зі звукового архіву Львівському радіо), в якому Дезидерій Задор згадував етап свого становлення в музичному мистецтві. Прослуховування супроводжувалося переглядом раритетних родинних світлин та логічно підвело до 1936 року – періоду, заявленого в темі доповідачки «Експедиційна робота Д. Є. Задора 1936–1938 рр. та укладання рукописного збірника “Русинські народні пісні” (Прага, 1938)»[1].
Інтерес до 1936–1938 років виявився невипадковим. Адже саме у 1936 році 24-річний юнак свідомо прийняв рішення зайнятися фаховим дослідженням народної музики, що у часі збіглося зі вступом до Празької школи вищої майстерності, Карлового університету (на етномузикологію) та початком роботи в Міністерстві освіти Чехословацької Республіки (в якості референта з питань закарпатського музичного фольклору). Наслідуючи Белу Бартока, Дезидерій Задор виявив бажання поєднати три сфери музичної діяльності: піаністичну, композиторську та етномузикознавчу. 1936–1938 рр. стали періодом формування Задора-фольклориста, його перших польових обстежень, укладання збірника та досліджень.
Як угорець за національністю, молодий музикант спирався на набутки Бели Бартока. Мовою оригіналу він глибоко простудіював його фольклористичні праці (в т.ч. й публікацію «Навіщо і як збирати народну музику») та став палким прихильником і послідовником засновника угорської музичної фольклористики. Експедиційна діяльність Д. Є. Задора носила системний характер (по одному виїзду в рік): 1936 р. – у жовтні, 1937 р. – у липні, 1938 р. – у січні. Про польові обстеження 1936 р. відомо з короткого повідомлення угорської місцевої газети, про експедиції 1937 – 1938 років засвідчують листи між М. Колессою та І. Панькевичем, а також спогади «Барток і музика сусідніх народів» Д. Задора (1970).
Найдовшою та найрезультативнішою виявилася експедиція 1937 р., що тривала місяць. Початково вона планувалася з участю Ф. Колесси, М. Рощахівського, П. Щуровської та Д. Задора, але реалізувалася одним Дезидерієм Задором. Географія польових досліджень охопила два ареали: Бойківщину (з частиною території долинян) і Гуцульщину (частково з Мараморошем). При цьому було застосовано «кущово-гніздовий» метод розвідкових обстежень, започаткований Й. Роздольським, яким користувався й Б. Барток. Обиралися населені пункти, що на відстані утворювали між собою трикутник, а для підтвердження правдивості інформації до окремих з них долучалися сусідні села. Для обстеження південно-західної Бойківщини (з частиною території долинян) експедиційний трикутник охопив села: Кольчино (з прилеглим с. Шелестово, округ Росвигово) – Келечин (округ Воловоє Мараморошської жупи) і Воловець (із сусіднім Скотарським, округ Нижні Верецьки Березької жупи), а для запису закарпатських народних пісень у мараморошсько-гуцульському ареалі Д.Задор відвідав Тячево (округ Тячево) – Рахово – Ясіня (округ Рахово) Мараморошської жупи. Під час обстежень молодий збирач, як його попередники Ф. Колесса та Б. Барток, користувався залізничним транспортом, але для легшого пересування долучив ще й велосипед. Нотні записи здійснював слуховим способом. За методикою Б. Бартока фотографував народних виконавців. Світлини планував долучити до майбутнього збірника. [Нині вони зберігаються в класі-музеї Дезидерія Задора в Ужгородському музичному фаховому коледжі імені Д. Є. Задора].
На основі польових записів 1936–1938 рр. було укладено рукописний збірник «Русинські народні пісні» (Прага, 1938, 156 №№), копія якого зберіглася в родинному архіві голови Угорського музичного товариства імені Д. Є. Задора – нині покійного Степана Арпи. Зібраний народнопісенний матеріал було згруповано у 4 розділи. Перші 3 розділи відобразили найпопулярніші народно-вокальні жанри: І. Коломийки (64 №№); ІІ. Весільні пісні (5 №№); ІІІ. Колядки (17 №№); IV розділ мав назву «Різне» та об’єднав 70 одиничних зразків інших жанрів.
Машинописний варіант збірника готувався на конкурс до 20-річчя Чехословацької Республіки, однак через анексію та окупацію Чехії конкурс не відбувся. У 1939 році збірник потрапив до Б. Бартока. Видатний угорський етномузиколог високо оцінив починання молодого дослідника та включив його до фондів Угорської Академії Наук. Під час німецької окупації це зібрання закарпатських народних пісень допомогло подолати упередження нової влади до місцевого музичного фольклору та стало приводом для листувань з Б. Бартоком. Повернений оригінал задорівського збірника зберіг позначки видатного угорського науковця, залишені олівцем. Вони викликають особливий інтерес, бо відобразили процес аналізу зібраних Д. Задором народних пісень та окремі правки-рекомендації Б. Бартока. Менш цікавим є примітки для переписувача нот, що містять угорськомовні переклади деяких понять.
Наукове дослідження авторки цих рядків щодо початкового етапу фольклористичної діяльності Д.Є.Задора зацікавило присутніх фаховістю та опорою на архівні документи. Яскравості додали численні світлини, що зафіксували щасливі обличчя юних народних співачок, мудрі очі виконавців старшого віку, гурт інформантів, від яких Д. Є. Задор записував народні пісні. На фото – портрет молодого вівчаря, національні костюми періоду 1930-х років, фрагменти танців, мальовничі гірські пейзажі. Під час характеристики збірника було проілюстровано окремі його фрагменти для виявлення особливостей нотації.
Доповідь викликала предметне обговорення. Так, завідувач Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології та доцент Кафедри музичної фольклористики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка кандидат мистецтвознавства Юрій Рибак відзначив професіоналізм нотацій Дезидерія Задора. На його думку, задорівський запис відповідає рівню сучасних вимог. Під час дискусій задавалися питання щодо того, чи спілкувався закарпатець на предмет нотації з Б. Бартоком ще до створення збірника, де він міг опанувати технікою етномузикознавчої нотації, обговорювалася назва нотного зібрання та багато інших цікавих деталей.
Привернення уваги до етномузикознавчої діяльності такої вагомої постаті для Закарпаття та Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, як Дезидерій Задор – справа почесна та відповідальна. Дякую організаторам конференції за можливість на науковому рівні вшанувати його 40-річчя пам’яті, поділитися науковими надбаннями й обговорити проблемні питання, а також за надану нагоду бути в курсі новітніх наукових досліджень сучасних етномузикологів України. Особлива подяка Збройним Силам України за те, що тримають над нами мирне небо, забезпечують умови для проведення наукових форумів та розвитку вітчизняної науки.
Віра Мадяр-Новак,
провідна методистка сектору нематеріальної культурної спадщини КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, кандидатка мистецтвознавства, заслужена діячка мистецтв України
[1] Оскільки офіційно в Чехословацькій Республіці українське населення Підкарпатської Русі називали русинами (похідне від слова «Русь»), то це вплинуло на назву. Однак в умовах сьогодення цей збірник був би названий «Закарпатські народні пісні».
