Коли над Оноківцями лунає дружний чоловічий спів, село впізнає: це заграли «Карпатські голоси». Народний аматорський вокальний ансамбль упродовж майже чверті століття є справжнім співочим серцем громади. У радості й сумі, на святі й у будень – його учасники щиро дарують односельцям пісню, що йде від душі і від Карпатського краю. Вони не професійні артисти, а звичайні чоловіки – вчителі, офіцери, столяри, науковці – але кожен з них має таланту і завзяття на цілий хор. Злагоджені чоловічі голоси, підтримані звуками баяна, здатні і розвеселити, і розчулити публіку. Недарма жодне свято в Оноківцях не обходиться без «Карпатських голосів» – ансамблю, що став гордістю села та окрасою усіх його культурних подій.
У НАЗВІ – ЗВ’ЯЗОК ІЗ РІДНИМИ ГОРАМИ, НАРОДНОЮ ПІСНЕЮ
Свою історію «Карпатські голоси» ведуть з кінця 1990-х – початку 2000-х років. У ті часи група ентузіастів співу зібралася при сільському клубі Оноківців, аби разом співати улюблені пісні. Формально датою створення колективу вважається січень 2007 року. Відтоді ансамбль поступово зростав і міцнішав: напрацьовували репертуар, відточували майстерність, додавалися нові учасники. Уже за кілька років творчої діяльності про оноківських співаків заговорили – їх запрошували виступати на районних заходах, фестивалях сусідніх сіл. І назва колективу – «Карпатські голоси» – ніби підкреслює зв’язок із рідними горами та народною традицією.
21 квітня 2010-го рішенням колегії управління культури Закарпатської ОДА ансамблю присвоїли звання «народний аматорський колектив». Це визнання підтвердило: аматори з Оноківців досягли високого художнього рівня та гідно популяризують пісенну культуру краю. Відтоді колектив не раз підтверджував це звання новими успіхами. Ансамбль ставав лауреатом відкритого фестивалю стрілецької пісні «Красне поле», отримував подяки від міжнародного Конгресу бойків, дипломи фестивалів русинської та словацької пісні. Та найбільша нагорода для співаків – це завжди оплески вдячних глядачів рідного села.
Сьогодні у репертуарі «Карпатських голосів» – понад сто творів. Переважно це народні пісні: українські й закарпатські, а також кілька словацьких та угорських, адже багатонаціональне Закарпаття надихає черпати з різних джерел. Мелодії їхніх пісень – від жартівливих коломийок до урочистих духовних гімнів – відлунюють горами і пливуть над долинами Ужа. Ансамбль з однаковою любов’ю виконує стрілецькі пісні про героїзм українських воїнів, ліричні балади про карпатську Верховину і жваві танцювальні награвання, від яких у слухачів ноги самі йдуть у танець. Кожен виступ колективу – це маленьке свято пісні, де оживає душа народу.
ПЕРШИЙ КЕРІВНИК – ЙОСИП ЧЕРЕВКО
Першим організатором і керівником колективу був провідний фахівець хорової справи Йосип Васильович Черевко – не лише хормейстер, а й чудовий співак.
Народився в Тересві в 1942-му і весь його майбутній шлях у мистецтві переконує: Черевко належить до талановитого покоління закарпатських хормейстерів, які влилися в аматорство нашого краю на початку 70-их років ХХ століття. Отримавши мистецьку освіту і володіючи приємним тембром голосу та стабільним відчуттям темпо-ритму, широким діапазоном, Йосип Васильович зайняв провідне місце в теноровій партії Заслуженого Закарпатського народного хору, де співав кілька років.
Упродовж 15 років Йосип Черевко працював організатором культурно-дозвіллєвої діяльності серед особового складу працівників управління МВС України в Закарпатській області, був відповідальним за роботу бібліотеки, музею та клубу.
Вклад Йосипа Черевка у створення ансамблю «Карпатські голоси» важко переоцінити. Ставши до керма чоловічого вокального ансамблю в 2007-му, він вклав у нього весь свій досвід і творчий потенціал. Це сприяло творчому зростанню колективу, який у той час не лише виступав перед земляками, а й гідно представляв мистецтво Закарпаття перед глядачами Львова, Рівного, Чернівців, Івано-Франківська, Бреста (Білорусь). В час творчого розквіту колективу – у 2009-му йому присвоєно звання «народний».
До слова, “в епоху Черевка” чималий внесок у розвиток колективу вніс Степан Михайлович Петій – акомпаніатор. Він збагатив репертуар місцевим фольклором, неповторним закарпатським колоритом. Його досі з вдячністю згадують учасники колективу.
Шляхом систематичної злагодженої роботи колективом Йосипа Черевка опановано понад п’ятдесят кращих творів українських композиторів. У 2011 році «Карпатські голоси» стали переможцями Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні «Красне поле», який щороку проводиться в Хусті, в номінації «вокальні ансамблі».
Йосип Черевко зустрів своє 75-річчя біле керма “Карпатських голосів”, а в 2018-му передав творчу естафету своєму наступникові – Олександру Саксу.
МАЕСТРО ОЛЕКСАНДР САКС: П’ЯТЬ РОКІВ НАТХНЕННЯ
Олександр Сакс – людина легендарна у хоровому мистецтві Закарпаття. Випускник Ужгородського музичного училища і Київського університету культури, він десятиліттями працював у професійних колективах: був артистом Державного заслуженого Закарпатського народного хору, співав у відомому камерному хорі «Кантус». За понад 40 років творчої діяльності О.Сакс здобув славу лауреата багатьох конкурсів і виховав не одне покоління співаків.
У травні 2018-го Олександр Йосипович прийняв пропозицію стати керівником «Карпатських голосів», після чого для ансамблю розпочався новий підйом. Маестро приніс із собою академічний підхід і тонке відчуття стилю, але водночас зумів зберегти душевну атмосферу аматорського гурту. «Карпатські голоси» під його орудою досягли справжньої зіркової пори: саме в ці роки колектив записав свій перший компакт-диск, зняв кілька яскравих відеокліпів, з’явився на телебаченні та виступив на провідних фестивалях області й сусідніх країн. Попри такий успіх, Олександр Йосипович завжди залишався скромним та уважним до кожного хориста. Усі учасники згадують його як мудрого наставника і доброго друга, котрий умів надихнути і згуртувати колектив.
Вклад Сакса у становлення «Карпатських голосів» неоціненний: він заклав міцний фундамент вокальної майстерності, збагатив репертуар і, головне, передав дух відданості пісні, який сам проніс через усе життя. Колектив завжди пам’ятатиме заслуги свого колишнього керівника – без нього не було б тих вершин, які ансамбль підкорив за останні роки.
НОВИЙ КЕРІВНИК ОЛЕКСАНДР КАРБОВАНЕЦЬ: МУЗИКА В ГЕНАХ
П’ять років під керуванням Олександра Сакса минули швидко, після чого естафету керівника «Карпатських голосів» перебрав Олександр Олександрович Карбованець. Він прийняв «Карпатські голоси» як дорогоцінний скарб, що потребує дбайливого ставлення.
Називає учасників ансамблю не інакше як «мої хлопці» і з повагою ставиться до їхнього життєвого та співочого досвіду. Водночас пан Олександр поступово привносить у виконання свою школу та майстерність, здобуту на великій сцені. Особливий акцент новий керівник робить на дисципліні і системності в роботі хору. «Репетиції – це святе», – усміхаючись, повторює слова ветеранів ансамблю, і сам суворо дотримується цього принципу.
Раз на тиждень, щовівторка або середи, оноківські співаки збираються разом на двогодинну репетицію – і так цілий рік. «Мені дуже імпонує їхня майже військова злагодженість, – ділиться Карбованець. – Вони приходять на заняття за будь-якої погоди, пропускають хіба що через хворобу. Оце я розумію – ентузіазм!».
Новий художній керівник продовжує справу свого тезки-попередника, спираючись на закладені ним традиції, але й привносячи власне бачення. Пан Олександр – ужгородець, 54-річний музикант із багатющим творчим шляхом. Здається, у його жилах з дитинства пульсувала музика: народився у знаній мистецькій родині, спорідненій із самим Дезидерієм Задором – видатним композитором, ім’я якого носить Ужгородський фаховий музичний коледж. Малий Сашко ще хлопчиком мав нагоду спілкуватися з корифеями закарпатської музики, що навідувалися до їхньої оселі – цілими вечорами там точилися бесіди про культуру, лунали імпровізовані концерти. Не дивно, що він пішов слідом родинної традиції.
Олександр Карбованець здобув фахову освіту хорового диригента: закінчив Ужгородське державне музичне училище (клас хорового диригування), опісля продовжив навчання у Львівській консерваторії. Невтомне прагнення до знань привело його навіть до сусідньої Угорщини – у Дебреценську музичну академію імені Ференца Ліста, де він теж успішно пройшов курс підвищення майстерності. Окрім української, новий керівник досконало володіє угорською мовою, що зайвий раз стає в пригоді, коли ансамбль співає пісні етнічних угорців Закарпаття чи їде на гастролі до угорськомовних регіонів.
Понад 15 років Олександр Олександрович працює викладачем в КЗВО “Академія культури і мистецтв” Закарпатської обласної ради (колишній коледж культури); нині очолює там циклову комісію вокально-хорових дисциплін. У 2016–2021 роках він керував відомим народним аматорським ансамблем пісні і танцю «Дружба» Ужгородського районного будинку культури, що гуртував працівників культури всього району та дав десятки концертів по області. Адміністративна реформа, яка закрила районний будинок культури, поставила крапку в тій історії, але маестро невдовзі знайшов нову творчу родину в Оноківцях.
Пан Олександр не приховує свого захоплення колективом і вірить у його потенціал. Лише за кілька місяців керівництва він значно оновив концертний репертуар, відновив деякі призабуті народні пісні, які підказали самі учасники, та розучив з ансамблем кілька нових творів патріотичної тематики. «Карпатські голоси» зазвучали по-новому, проте незмінно щиро. Глядачі відзначають: хор немов помолодшав і співає з подвоєною енергією. Очевидно, позначається і родинна творча аура Карбованця – маючи таких славетних предків-музикантів, він немов заряджає колектив додатковою натхненною силою.
КОЛЕКТИВНИЙ ПОРТРЕТ: «ДОСВІДЧЕНА МОЛОДІСТЬ» У ПРОФІЛЯХ І ДОЛЯХ
Секрет особливої чарівності «Карпатських голосів» – у людях, які його створюють. Усі співають суто на ентузіазмі – жодних гонорарів, лише символічні півставки для керівника та баяніста. Та колектив тримають не гроші, а дружба і натхнення: роками ніхто не хоче покидати цю співочу родину.Нині ансамбль нараховує дванадцять учасників, кожен із яких – сивочолий ветеран праці, що все життя самовіддано трудився на благо громади. Тепер вони здобули другу молодість на сцені. Різні за фахом і долею, ці чоловіки єдині у любові до народної пісні.
Люди зрілого віку – ті, кого керівник колективу Олександр Карбованець влучно називає «досвідченою молодістю». Їх об’єднує не лише любов до пісні, а й спільні цінності: дисципліна, патріотизм і відповідальність перед громадою.
Декотрі з них свого часу керували великими колективами і навіть представляли державу на міжнародній арені. Один із них – Іван Іванович Баранчик (нар. в 1951 р). Його життєвий шлях гідний окремого роману. Колишній голова колгоспу, народний депутат, представник Міністерства закордонних справ в Ужгороді, Генеральний консул України у Бресті. Людина, яка знає ціну кожному слову, тепер вкладає цю вагу у кожну музичну фразу. Його присутність у сільському клубі — це свідчення демократичності мистецтва, де ранги зникають перед величчю музики.
Василь Михайлович Симчера (1948 р.н.). Багаторічний керівник сільськогосподарських підприємств (колгосп ім. Калініна, «Золота Нива», «Нива»). Нині ж є старостою гурту «Карпатські голоси», його організаційним ядром гурту, «менеджером» зсередини. Маючи досвід співака у міському хорі та ансамблі «Бетяри», допоміг сформувати кістяк «Карпатських голосів», адже саме він запросив багатьох учасників співати. Він приєднався до «Карпатських голосів» іще дванадцять років тому і відтоді не пропустив жодної репетиції. «Репетиція для нас – це святе», – каже цей колишній керівник господарства і його слова підтверджують усі колеги по ансамблю.
«Раніше у нас при колгоспі був хор – співали і ми, і наші діти. Отак і повелося, що династіями ходимо на репетиції», – жартує.
Як зазначив Олександр Карбованець, у колективі панує «майже військова дисципліна». І це не метафора. Значна частина учасників — це колишні офіцери, люди, які звикли до порядку. Тож саме до цієї категорії належать двоє наступних учасників ансамблю.
Степан Олексійович Чінчевич (1953 р.н.): Полковник військ у відставці. Його біографія — це карта військової служби: 23 роки у радянській армії, 12 років — у Збройних Силах України. Сам родом з Довгого (Іршавщина), він знайшов свій дім в Оноківцях. Його виправка і внутрішня зібраність цементують колектив.
Петро Гаврилович Брензович (1948 р.н.). Підполковник міліції на пенсії. У душі цього суворого правоохоронця живе поет. У ньому дивно вживаються дві протилежності – між професією, що вимагає жорсткості, і тонкою душевною організацією. Саме в пісні цей “антидуалізм” знаходить гармонійне вирішення.
Особливий колорит вносять ті, чиї професії пов’язані з фізичною працею та ремеслом.
Микола Юрійович Лелич (1954 р.н.). Столяр із Дравців, що біля Ужгорода. Понад півстоліття працював із деревом, але ніколи не полишав музику. Його досвід гри у вокально-інструментальному ансамблі робить його універсальним солдатом сцени. Відчуває музику так само тонко, як текстуру деревини. Зізнається, що найбільша радість для нього – співати разом із земляками, не за наказом, а за покликом серця.
Юрій Дмитрович Кабаль (1952 р.н.). Майстер виробничого навчання, ремісник. Людина з золотими руками. Саме він, використовуючи свої навички та допомогу студентів технічного училища, виготовив унікальний реквізит для нової концертної програми — гуцульські топірці. Його гумор («тимчасово на дачі», «тут виховну роботу проводять зі мною») додає колективу життєрадісності.
Чималий шлях артиста у Заслуженому академічному Закарпатському народному хорі пройшов Василь Павлович Матола (1960 р.н.). Співав, вів концертні програми, і багато разів написані ним віршовані рядки впліталися в композиції професійного хорового колективу. Набутий досвід використовує в аматорських «Карпатських голосах».
Іван Олександрович Євчак (1946 р.н.) – найстаріший учасник колективу. Начальник пилорами у минулому, представник співочої династії з Баранинців, що теж неподалік обласного центру. Його голос несе в собі ту первозданну силу, яка формується у праці на землі.
Інтелектуальний ресурсом гурту справедливо можна вважати Юрія Адамовича Гладиша (1965 р.н.). Викладач фізики, підприємець, родом із Бойківщини, зі Львівщини. Він виконує роль неформального літописця та архіваріуса колективу. Саме у нього зберігається «червоний куток» із грамотами та історією успіху ансамблю.
Є серед співаків і свій поет, колишній агроном і науковець у галузі сільського господарства Михайло Михайлович Бабидорич (1952 р.н.). Він до всього пише вірші, які залюбки присвячує темі пісні. На інтерв’ю він представив себе власними віршами: «Коли комфортно на душі – пишу вірші та співаю у нашому ансамблі. А коли душа болить – шукаю гармонію в житті», – зізнається. Ці слова якнайкраще описують настрій усіх «Карпатських голосів»: для них спів – то і радість, і розрада.
МУЗИЧНИЙ МОЗОК – МИХАЙЛО РИБАЛКО
Окремої згадки заслуговує 68-річний Михайло Васильович Рибалко — концертмейстер, баяніст, член Національної Ліги українських композиторів. З 2012 року він здійснює музичний супровід, але його роль значно ширша. Бо є і акомпаніатором, і аранжувальником, і композитором . Адаптує існуючі музичні твори під конкретні можливості голосів учасників (розписує на два-три голоси), створює нові пісні і є тим професійним стрижнем, на який нанизується аматорський ентузіазм.
Михайло Васильович використовує досвід, набутий раніше у чоловічому хорі вчителів (керівник Іван Сопко) села Доманинці; впродовж 16 років був акомпаніатором зразкового дитячого ансамблю «Джерельця Карпат» (керівник Михайло Сачко), вісім – музично супроводжував виступи молодіжного колективу «Ритми молодості». З 1978-го був артистом оркестру Заслуженого Закарпатського народного (нині – академічного) хору, в якому нині є концертмейстером танцювальної групи; тривалий час працював концертмейстером музичного лекторію.
Пан Михайло завжди супроводжував виступи народних і заслужених артистів обласної філармонії – Клари Лабик, Петра Матія, Марії Зубанич, Надії Підгородської, Оксани Ільницької.
У портфоліо Михайла Рибалка є понад 40 збірок, в яких він виконав комп’ютерний набір нотного матеріалу місцевих композиторів і поетів.
Незаперечним внеском пана Михайла у культуру й мистецтво є створена ним відеотека, в якій відображено виступи закарпатських мистецьких колективів; частину з них записав особисто на власні відеокамери. Ці записи вніс у мережу Ютуб, тож сьогодні вони є в вільному доступі.
ПІСНЯ – ДУША ГРОМАДИ
Для Оноківців вокальний ансамбль – це не просто гурт співаків, а справжній символ громади. Від Дня села до різдвяних свят, від державних пам’ятних дат до храмового празника – жоден захід не обходиться без виступу «Карпатських голосів». Їхні стрункі ряди у вишиванках можна побачити і на сільській сцені, і біля сільради під відкритим небом, і навіть на подвір’ях односельців – коли йдуть вітати старійшин з ювілеями чи колядувати на Святвечір. Хористи кажуть: найбільше задоволення – співати для своїх, бо коли бачиш рідні обличчя в залі, пісня ллється сама.
Втім, географія виступів ансамблю давно вийшла за межі одного села. «Карпатські голоси» гідно представляють Оноківську громаду на районних і обласних фестивалях. Зокрема, вони стали окрасою культурної програми замку Невицького у День Державного Прапора, співали на великих сценах Ужгорода до Дня Незалежності, тричі поспіль виборювали відзнаки на обласному конкурсі колядницьких колективів. У 2022 році наші співаки побували навіть за кордоном – виступали в Словаччині та Угорщині на фестивалях народної пісні, де збирали щирі оплески міжнародної аудиторії. Усюди, де б не звучав їхній спів, він викликає піднесення та гордість за рідне Закарпаття.
Не залишаються оноківські співаки осторонь і викликів сучасності. Коли настали важкі дні війни, «Карпатські голоси» своїм мистецтвом стали допомагати наближати перемогу. Вони долучалися до численних благодійних концертів, співали для переселенців та воїнів. Минулого різдвяного сезону ансамбль взяв участь у “волотерських” концертах аматорів Ужгородщини під назвою “Колядницький батальйон”, збираючи кошти на потреби Збройних Сил. Виступали в торговельних центрах «Новий вопак, «Епіцентр», «Дастор», акумулюючи фінанси на придбання ударного дрону для наших захисників. «На війні дрібниць немає», – каже керівник колективу. – «Навіть пісня може стати зброєю, коли вона піднімає дух людей». Це їхній моральний внесок у Перемогу.
НОВИЙ ДІМ: ЗАТИШНО БУДЕ ВСІМ
Успіхи «Карпатських голосів» не залишаються непоміченими. Оноківська сільська рада всіляко підтримує свій самодіяльний хор. Керівник громади Євген Лейба особисто опікується культурним розвитком сіл і завжди знаходить можливість заохотити аматорів – чи то допомогти з транспортом на фестиваль, чи виділити кошти на нові костюми. Співаки з вдячністю відзначають, що сільська влада під керівництвом Євгена Лейби щиро підтримує народні таланти – від молоді до сивочолих ветеранів. Місцева влада розуміє: такі колективи, як цей, гуртують громаду і прославляють її далеко за межами області.
Для колективу замовлено нові костюми, завдяки чому співаки скоро постануть у новому образі синів гір. А ще…
Нині у Оноківцях здійснюється реконструкція будівлі клубу села Оноківці, що на вулиці Головна, 106. Приміщення старе й напівзруйноване, в якому після завершення робіт планується розмітити внутрішньо переміщених (евакуйованих) осіб. На відкриття очікують і «Карпатські голоси»: їм дуже бракує власної сцени, через що змушені репетирувати у пристосованих приміщеннях. Сподіваються, що в відреставрованій будівлі для потреб культури теж буде виділено кілька приміщень. «Якщо так станеться, то це буде наш храм пісні», – кажуть. І в цих словах теж звучить закарпатський оптимізм та віра в краще.
ДО ДНЯ ОНОКІВСЬКОЇ ГРОМАДИ – ГІМН ОНОКІВЦІВ
Позаду у аматорського ансамблю – ціла епоха, сплетена з незабутніх концертів, пережитих разом подій, сотень виконаних пісень і тисяч слухацьких усмішок. Попереду – нові вершини. До ювілею учасники готують великий творчий вечір, на який запросять усю громаду та численних друзів з інших колективів. Репетиції ідуть повним ходом, адже треба повторити найкращі номери за всі роки і підготувати кілька прем’єр.
Найближчим часом на ансамбль чекає важливий іспит: 13 грудня в Закарпатському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв відбудеться великий святковий концерт, який влаштовує Оноківська територіальна громада. «Карпатські голоси» візьмуть участь нарівні з її провідними художніми колективами.
Колектив готує для глядачів програму, збагачену прем’єрами. Серед них – пісня “Село наше рідне”. Цей твір, народжений у надрах колективу, дехто вже поспішив назвати гімном Оноківців. Слова та аранжування написав Михайло Рибалко, він створив кавер на пісню Олександра Пляченка. Це – спроба музично зафіксувати любов до цього закарпатського села.
Ще один твір – «Опришківська сюїта». Масштабна вокально-хореографічна композиція, що об’єднує пісні «Де сині гори» та «Пісня про Довбуша». Аранжування спеціально для “Карпатських голосів” так само здійснив Михайло Рибалко. Родзинкою номера стануть елементи сценічного руху та використання топірців, спеціально виготовлених учасником гурту Юрієм Кабалем. Це вихід за межі чистого вокалу у бік театралізації, що свідчить про творче зростання ансамблю.
«Взяти участь у цьому великому концерті на обласній сцені – честь і відповідальність. Для наших чоловіків – значуща подія, тож зараз проводимо додаткові репетиції», – зазначає Олександр Карбованець.
Наступний концерт в Ужгороді на сцені театру – демонстрація того, що аматорське мистецтво у кращих його зразках може дотягуватися до професійного рівня, бути яскравим і сучасним. Є впевненість, що вони виступлять гідно, від душі. Іншого від «Карпатських голосів» і не варто чекати!.
І хоч би скільки ще минуло років, «Карпатські голоси» залишатимуться вірними собі. У їхньому виконанні звучить не просто музика, а жива історія та душа Закарпаття. І доки житиме пісня в Оноківцях, доти звучатиме голос Карпат – сильний, дружний, натхненний.
Василь Бедзір,
завідувач інформаційно-редакційного сектору КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР
Фото автора, а також із фототеки колективу.
