Народний аматорський ансамбль народного танцю «Ритм» Есенського сільського будинку культури-філії комунального закладу «Центр культури та дозвілля Чопської міської територіальної громади» Ужгородського району практично з перших днів очолює ентузіаст хореографічного мистецтва, талановитий і вимогливий керівник, справжній професіонал – Тиберій Сабов. Учасники ансамблю зачаровують найвибагливішу публіку розмаїттям танців. У їхньому репертуарі танці народів світу, а також танці «Берегівський», «Сотмарі», постановку яких здійснив керівник ансамблю. Колектив досяг вершин виконавства, став відомим не тільки в області, Україні, але й за кордоном. Це результат плідної та наполегливої праці, сміливих пошуків.
– Пане Тиберію, Ваш ансамбль нині стоїть на порозі свого 33-річчя. Чим не ювілей? Коли у Вас виникла ідея його створення? Що спонукало? Як це було?
– Народний аматорський ансамбль народного танцю «Ритм» будинку культури села Есень створений у жовтні 1989 року. Пригадуєте, це була епоха Михайла Горбачова, першого й останнього президента Радянського Союзу, роки так званої перебудови, а по факту – епоха краху останньої імперії світу. Мабуть, його місією був розвал Радянського Союзу. Він її успішно виконав. Нині, як відомо, живе у Швейцарії. У 1984 році, коли він прийшов до влади, у багатьох мільйонів українців з’явилась надія, що в Україні нарешті, буде побудована демократія, настане краще життя для всіх громадян країни. Я теж тоді повірив… Можливо, на хвилі національного піднесення й народилась ідея створення ансамблю.
– Ви ставили перед собою якусь мету чи може завдання? Що для Вас є народний танець?
– У селі Есень живе багато угорців. Їх більшість. Ми любимо й бережемо свою рідну мову, народні традиції, свою матеріальну й духовну культуру. Тож головною метою нашого колективу є збереження, а також і популяризація рідної культури та народних традицій закарпатських угорців не лише у різних регіонах України, але й за кордоном. Але не це головне. Любов має величезну креативну силу. Вона творить чудеса, змінює світ довкола нас. Йдеться про любов до нашої мови, народної пісні, мелодії, танцю. Народний танець – це душа народу, один із найдавніших видів мистецтва, що включає у собі емоційні та художні образи, найважливіша частка культури народу. Це засіб морального виховання молоді, що поєднує емоційну сторону мистецтва, приносить радість як виконавцям, так і глядачам.
– Кілька слів, будь ласка, про Ваш колектив.
– У складі ансамблю понад 40 учасників – молодь з навколишніх сіл. В ансамблі танцюють тільки аматори – студенти, робітники, які свій вільний час віддають танцю. Хлопці й дівчата, закохані у романтично-чарівний світ танцю, таємниці якого пізнають на репетиціях. У колективі поруч з мамами, які закладали підвалини гурту, нині танцюють їх діти.
– Це вже справжні династії…
– Ансамбль гордиться династіями Падинець, Лелкеш, Бонго, Кішорі, Колмоні, які росли професійно й буквально на моїх очах. Мої учні, зокрема це Віктор Сабов, який працює у балетній групі драмтеатру «Чоконаї» в місті Дебрецен в Угорщині, Іван Клара та Вікторія Фенцик – артисти балету Заслуженого академічного Закарпатського народного хору. А Клара Сабов і Йосиф Сабов професійно пов’язали своє життя з хореографією, закінчивши Ужгородський коледж культури і мистецтв. За роки життя ансамблю, а це майже 33 роки, через творчу лабораторію колективу пройшли сотні учасників. Я дуже радий, що серед артистів ансамблю і мій син, який нині навчається в Ужгородському національному університеті.
– У вас довга й славна творча біографія… Колектив систематично бере участь у зустрічах ансамблів народного танцю та фольклорних фестивалях як в Україні, так і за кордоном.
– Так, ансамбль побував на міжнародних фестивалях в Угорщині, Словаччині, Сербії та Румунії – у 2007 та 2008 роках, у 2009 році – в Австрії та Хорватії. Брав участь у святкуванні 50-річчя колективу «Зилдаг» в Угорщині.
У 1997 році «Ритм» отримав гідну оцінку своєї творчої праці – йому присвоєно звання «народний аматорський колектив». У 2004 році першим у Закарпатті отримав Закарпатську Угорську Премію за високий рівень майстерності. «Ритм» неодноразово займав призові місця на регіональних і міжнародних фестивалях, представляв Закарпаття на звітних концертах мистецьких колективів у Києві.
Зокрема у 2001 першому та 2004 роках, брав участь у регіональному турі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського у Львові. На запрошення Катерини Ющенко, дружини Президента, колектив виступав у Київському оперному театрі.
Учасник Третього Всеукраїнського фестивалю культури «Всі ми діти твої, Україно!», що відбувся у Києві 1998 року, Всеукраїнського фестивалю національних культур «В єдиному колі», що проходив у Ізмаїлі в 2004 році під патронатом Президента України. За вагомий внесок у скарбницю хореографічної культури та розвиток народного мистецтва колектив нагороджений багатьма відзнаками, почесними грамотами, подяками Закарпатської облдержадміністрації, Ужгородської райдержадміністрації, демократичної спілки угорців України.
– Понад три десятиліття Ви працюєте у галузі культури. Коли і як працювалося?
– Як не дивно, але навіть напередодні розвалу Радянського Союзу працювати було простіше. Культура краще фінансувалась, були стимули до роботи, самовдосконалення. Пригадую, у 1991 році ми бали участь у Всесоюзному фестивалі-конкурсі в Криму, де зібралися найкращі колективи чи не зі всіх республік Союзу. Ми тоді гарно виступили, виклались на всі сто відсотків. Зауважу, що ми не тільки попрацювали, але й мали щасливу нагоду гарно відпочити на Чорному морі, поспілкуватись з учасниками інших колективів, обмінятись досвідом. І, що важливо, наша участь і перебування було профінансовано з держбюджету. Цікаво, але відтоді, якщо брати загалом, ситуація в культурі з року в рік тільки погіршується. Чому, як Ви вважаєте?..
– Причин багато… У якийсь період нашої історії це, мабуть, нерозуміння того, що економічний розвиток не можливий у державі, де культура фінансується за залишковим принципом. Економіка Японії тому й могутня, що твердо стоїть на підвалинах народної культури вже не одне століття. А Китай? Філософські принципи, закладені Конфуцієм тисячоліття тому, ще до нашої ери, до слова, працюють донині. Мені здається, що українська культура знищується цілком свідомо і цілеспрямовано. Фактів – більше ніж достатньо. Про це багато хто говорить, але пошепки, щоб, не дай Боже, зачепити їхні інтереси. Інтереси тих, хто вже прийшов до влади у багатьох країнах світу. Проаналізуйте, як узгоджено вони працюють.
– Мабуть, що так… Рівень життя в державі тісно пов’язаний з розвитком культури народу. Культура впливає на нього на різних рівнях. Вона виховує людину, робить її духовно багатою, формує її світогляд, разом з ним і спосіб життя та потреби. І що найважливіше – у культурної людини з’являється совість. Усе це загалом впливає на стосунки людей, змінює характер суспільства, визначає його майбутнє. Національна культура консолідує народ, робить його монолітним і стійким до різних сторонніх та чужих впливів. У цьому сила країни. Культура – це своєрідний імунітет, що береже народ і державу від смерті.
– Хто із обласних керманичів культурою, на Вашу думку, зробив найвагоміший вклад у її розвиток?
– … Думаю, що це Василь Габорець, який очолював культуру краю кілька десятиліть поспіль, Юрій Глеба. Вони, мабуть, найбільше зробили… Після них, на жаль, культурою керувало багато випадкових людей. Звичайно, не всі… Але розумієте, якщо корабель попливе хибним курсом, це матиме наслідки обов’язково.
– Хто з Ваших колег хореографів є для Вас авторитетами?
– Насамперед – це легендарні Клара Балог та Михайло Сусліков, які зробили величезний клад у розвиток хореографії Закарпаття. Потім Євген Бек, Іван Пастеляк, Михайло Сачко, Микола Мовнар, Людмила Петрецька, Євген Брежинський, Михайло Шютів, Тетяна Ардельянова, Олена Камінська – талановиті й відомі далеко за межами України. Вони віддали мистецтву хореографії не одне десятиліття, добре знали народні танці, виховали цілу плеяду артистів, які танцюють у колективах багатьох країн світу. До слова, більшість із них пройшли школу Суслікова, танцювали в «Юності Закарпаття», який здобув славу й визнання далеко за межами України.
– Що скажете про ситуацію в культурі краю нині?
– …Становище погіршується. Це загальна тенденція й причин дуже багато як об’єктивних, так і суб’єктивних. Це й погіршення фінансування культури, пов’язане з війною та падінням рівня економічного розвитку України, обмеження, пов’язані з пандемією тощо. Словом, складно працювати, утримувати ансамбль за таких обставин… Молодь шукає кращого життя, часто за кордоном. Не секрет, що багато нашому колективу допомагає Угорщина.
– Яким чином? Як вона допомагає?
– Допомога буває різноплановою. Ми співпрацюємо з хореографами Угорщини вже не перше десятиліття. Вони приїжджають до нас і проводять з нашим колективом майстер-класи. Таким чином ми обмінюємося досвідом. Також отримуємо фінансову допомогу. А ще нас запрошують до участі в різних культурно-мистецьких акціях, що проходять як в Угорщині, так і інших європейських країнах. Усе це загалом морально підтримує колектив, стимулює до роботи. Ми вибороли свою нішу в Закарпатті, відчуваємо, що потрібні.
– Пане Тиберію, яке Ваше найвизначніше досягнення як керівника ансамблю?
– Гадаю, що найбільше досягнення усіх учасників ансамблю «Ритм» те, що нам уже понад три десятиліття вдається працювати і радувати своїми виступами шанувальників народного танцю й пісні всього світу. Пишаюся тим, що минулоріч народний аматорський ансамбль народного танцю «Ритм» був удостоєний обласної премії імені Клари Балог у галузі хореографічного мистецтва в номінації «Художній колектив».
– Дякую за розмову. Бажаю нових творчих успіхів!
Володимир МИШАНИЧ
