Саме в рідному селі, переконаний він, народжується окриленість думки і слова, які неодмінно спонукають душу до добрих справ, до творчості. Саме тут про своє народження він сповістив 13 червня 1943 року. Як раз на це число припадав тоді день Клечальної неділі, або як іще кажуть, день Зішестя Святого Духа на апостолів, що стосувалося й малого Василька, де судилося з’явитися на світ майбутньому митцю слова і музики. Саме в цей час народна пісенність здіймалася до гірських вершин і вище – до небес. Свята Неділя в обрамленні гір у душах людей зоставалася непереможною, величною. В оточенні рідних гір він зростав, мріяв, пізнавав життя. Адже саме у мистецтві людина черпає життєву наснагу, спонуку до зрідненої праці та пошуку невмирущого у душі.
Він належить до тих особистостей культури, які представляють справжню аристократію національного духу, володіють інтелектом і націєтворчим потенціалом.
Життєвий шлях ювіляра, присвячений культурологічній справі, непростий, проте яскраво і переконливо свідчить – людина сама творить свою долю. Він упевнено творив свою справу, творив і перетворював світ, щоразу переконуючи громадськість у любові до України, її мови, культури. Посвячуючи в тонкощі культурологічної професії все нових і нових вихованців, ростив справжніх людей, здатних гідно продовжити славну когорту сучасних митців, щоразу віддаючи частиночку себе, своїх знань і вмінь, свого душевного і професійного запалу і неспокою, досконало підготував не одне покоління майбутніх фахівців.
У культурі Закарпаття Василь Кобаль – знакова особистість, це його молодість душі. Працівники культури постійно йшли до нього за мудрою порадою, цінуючи його людяність, дієвість, щирість, доброзичливість, наполегливість і цілеспрямованість. Хоча нині він перебуває з працівниками культури області на відстані фізично, але наближено – душею, думками, прагненнями.
За свою невтомність і працьовитість В. Кобаль насамперед вдячний своїм батькам, які з безумовною любов’ю та мудрістю ставилися до своїх дітей. Уже тоді він причастився високим словом народної пісенності. І це вже на все життя. Саме на такому слові виховується майбутнє.
Він завжди зі щирою вдячністю згадує своїх учителів-наставників, добрих людей, які зустрічалися на його шляху. Тепло згадує рідне село, де народився і виріс, збагачував себе народними перлинами.
У 1962 році закінчив Мукачівське педагогічне училище, у 1975 – Київський державний інститут культури ім. О. Корнійчука. З 1962 до 1969 року учителював у школах Іршавського району; 1969–1971 рр. – директор Іршавського будинку культури; 1971– 1978 рр. – завідувач відділу культури Іршавського райвиконкому. З 1978 до 1981 року працював директором Закарпатської обласної філармонії, потім майже двадцять – директором Закарпатського обласного будинку народної творчості, з 2001 по 2005 рр. – заступником начальника управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації, а із січня 2006 року по 2015 рік – керівником літературно-драматичної частини Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв.
Василь Кобаль ніколи не зраджував вірному служінню культурі, в якій він провів сповнені наснаги усі дні. Вона була невід’ємною частиною його натхненного життя.
Його творчість – про найголовніше для кожного з нас – про любов. Про любов до родини, Батьківщини, рідної мови, мистецтва, традицій.
Його поетичні і музичні твори охоплюють почуття окриленості автора, польоту його думки, ліричної уяви. Так здатна відтворювати барви життя тільки небайдужа душа, позначена поривом до високого, спонукає читача злетіти думкою, душею, духом, віднайти і відчути власні крила.
Василь Кобаль видав такі окремі книги: чотири збірки віршів – «Приспані тривоги» (2002), «Хай годинник одлічує час» (2006) та «Смерековий камінь» (2010 ), «Славну вісточку почуйте» (2013), збірники пісень на власні слова та на слова поетів України «Струни серця» (1993) і «Душі криниця» (2003), пісні, вірші, спогади «Стань, послухай…» (2000). Він також автор збірки творчих портретів видатних митців Закарпаття «Через плин років…» (2001), один із авторів книги творчих портретів аматорських художніх колективів Закарпатської області «Овиди дивосвітів» (2000) та один із трьох авторів книги нарисів про культуру Іршавщини «І проросли зерна духовності…» (2010). Автор книги «Батя» (2011) про народного артиста України, балетмейстера Михайла Суслікова).
Він завжди прагнув до чогось вищого за земні блага, про що красномовно свідчить його потяг до пісні. Його поетично-музичні та фольклорні збірники не підвладні ні часу, ні простору – вони позачасові й позапросторні. Це бездонна криниця мудрості, з якої черпаєш, а вона все глибшає і відкриває нові горизонти мудрості Тому фольклор актуальний на сьогодні як ніколи.
Заслуговують на увагу народнопісенні збірники «Співанки Карпат» (Київ, 1991), «Ой там горі, на вершечку» (1991 – співупорядник М. Зимомря). Друге, доповнене видання останнього збірника з’явилося на світ у Дрогобичі в 2001 році. А також збірник пісень рідного села Арданово «Росте терен, росте…», які він записав, упорядкував і видав у 2000 році, а також здійснив музичне впорядкування двох збірників народних пісень «Ой видно село» (2003) та «Пісні Іршавщини» (2005). У 2010 році державне видавництво «Карпати» в місті Ужгород видало книгу нарисів з історії та сьогодення театру Срібної Землі «Любов глядача – найвища насолода» (автор-упорядник В. Кобаль).
Пісенні твори В. Кобаля нині виконують художні колективи Закарпаття та інших областей України. Понад 10 пісенних творів займали призові місця на різних конкурсах пісень, починаючи з 1970 року. Серед них «Життя прожить – не поле перейти» (слова і музика В. Кобаля), «Знамення» (слова Ю. Шипа, музика В. Кобаля), та «В Україні весна» (слова М. Гнатюка, муз. В. Кобаля).
У 1993 р. заслужена артистка України Надія Копча за пісню «Журавлик» (слова С. Жупанина, музика В. Кобаля) отримала гран-прі на Всеукраїнському пісенному конкурсі «Надія». Лауреатами обласних дитячих конкурсів були солістки Марія Лижечко та Мирослава Пекар з піснями В. Кобаля «Маки» та «Зорепад» (2000).
Василь Кобаль автор музики до двох вистав Закарпатського українського музично-драматичного театру, поставлених народним артистом України Анатолієм Філіпповим за п’єсами І. Козака «Судний час» (2008) та Д. Кешелі «Дорога до раю» (2010). У 2009 році за музику до вистави «Судний час» І. Козака йому було присуджено обласну премію ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв у галузі театрального мистецтва.
Він провів величезну роботу і розшифрував мелодії пісень, записаних автором статті в його рідному селі Арданові. Вони увійшли до збірника «Ой видно село» (2003). У ньому вміщено 652 пісні з нотами.
Те, що сьогодні роблять працівники культури – справжнє подвижництво. Своїми гуманітарними проєктами, як донорськими краплями, вони живлять суспільну кров. В. Кобаль знав основні закони суспільного буття: тому слушно стверджував, що митці (культура та мистецтво) повинні мати особливий статус у суспільстві, аби розвивати духовність, бо бездуховне суспільство потенційно стає рабським.
Його глибокі знання, вміння бачити логіку подій і талант стрункого поєднання фактів у цілісну картину, давали йому можливість здійснювати потужну культурологічну роботу. Хай кожен іде своїм шляхом. Але бажано, щоб цей шлях вів до України, а не від неї!
Бажаємо ювіляру многії літа – у доброму здорові, з піснею і мудрим словом про пісню і культуру.
Іван ХЛАНТА,
провідний методист відділу народної творчості та аматорського мистецтва КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради, заслужений діяч мистецтв України
