Третього травня в актовому залі КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР відбувся круглий стіл з нагоди 200-річчя від дня народження геніального різьбяра Гуцульщини Юрія Івановича Шкрібляка. Вшанувати пам’ять талановитого й самобутнього майстра, що зробив вагомий вклад у розвиток ремесла, прийшли мистецтвознавці та різьбярі.
Привітала учасників круглого столу директор КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР, заслужений працівник культури України Ганна Дрогальчук. Вона ознайомила присутніх із творчістю майстра, розкрила мету заходу.
Заслужений художник України, талановитий скульптор Михайло Белень говорив про творчість Юрія Шкрібляка та його вклад у розвиток різьбярства краю, України.
Доцент кафедри суспільно-гуманітарної та етико-естетичної освіти Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук, письменник, заслужений майстер народної творчості України Петро Ходанич розповідав про досвід гуцульського різьбярства у творчості відомого закарпатського майстра Юрія Павловича. У своєму виступі охопив цілу історичну епоху, згадав, як працювалося митцям за «совєтів».
Надзвичайно цікавою й змістовною була доповідь про українське різьбярство доцента кафедри декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв, кандидата мистецтвознавства Романа Пилипа. Науковець указав на історичні, соціально-економічні та інші фактори, що впливали на розвиток різьбярства в західній Україні, розкрив й обґрунтував особливості цього ремесла в регіоні. До слова, він автор ґрунтовної монографії про художню вишивку Закарпаття. Тож, чекаємо від нього нових досліджень.
Про художню різьбу по дереву, що зберігається у фондовій збірці Закарпатського музею народної архітектури та побуту, розповів директор музею, доктор історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та культурології Ужгородського національного університету Василь Коцан. Він коротко, але дуже професійно описав експонати, продемонстрував їх на екрані телевізора.
Талановитий і відомий скульптор краю Анатолій Сакалош із міста Берегово, випускник Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва, учень славного Василя Свиди, розповів про свою творчість, згадав про інших відомих майстрів різця нашого краю.
Не залишився осторонь і провідний методист Центру культури Костянтин Ковган. Він виступив з доповіддю «Історія розвитку різьби по дереву та її види».
У рамках круглого столу присутні проглянули коротенький відеофільм про творчість Юрія Шкрібляка та фрагмент фільму про відомого закарпатського різьбяра, заслуженого майстра народної творчості України Юрія Павловича.
Різьба по дереву займає важливе місце в українському народному мистецтві. На території України була поширена плоска, рельєфна і кругла різьба по дереву. В народному побуті найбільше застосування мала плоска різьба, за допомогою якої майстри оздоблювали предмети господарського та хатнього вжитку.
Своєрідними прикметами відзначається плоска народна різьба по дереву, що була поширена здебільшого на Гуцульщині у південних гірських районах Карпат.
У цих ізольованих гірських районах, де порівняно слабшим був кріпосницький гніт, пишно розквітло народне мистецтво у всіх його проявах, зокрема й різьба по дереву. Тоді, ще неосяжні карпатські ліси давали найкращий матеріал для різьби, а народні майстри з покоління в покоління плекали й розвивали древню орнаментику плоскої різьби.
У другій половині ХІХ і на початку ХХ століття плоска, гуцульська різьба досягла широкого розвитку та великої досконалості як у технічному, так і в художньому відношенні.
Найвидатнішими різьбярами того часу були Юра Шкрібляк (1822–1884) та його сини Василь і Микола з села Яворова, що на Косівщині.
Значна частина виробів цих майстрів зберігається в Україні та інших європейських країнах, зокрема в Австрії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Хорватії.
Художня творчість Юрія Шкрібляка, родоначальника династії майстрів, була дуже багатогранна. Серед його виробів не можна знайти двох однакових як щодо їх форми, так і щодо їх художнього оздоблення. Його вироби мали великий успіх на крайових та міжнародних виставках народної творчості.
Коли через Коломию у вересні 1880 року проїздив австро-угорський імператор Франц Йосиф І. Цісарський потяг, дорогою зі Львова до Чернівців, затримався тут на день. Із цієї нагоди влаштували етнографічну виставку – про життя та звичаї гуцулів. Були на ній і вироби Юрія Шкрібляка. Франц Йосиф так їх уподобав, що замовив майстрові пістоль, ніж і порохівницю, а також пояс, торбу й люльку. За роботу Шкрібляк отримав від цісаря 50 ринських – на ці гроші тоді можна було купити майже півтонни пшениці.
Навесні 1884 року на Гуцульщині спалахнула епідемія тифу. Забрала вона й різьбяра Юрія Шкрібляка. Помер він на Великдень. Душі людей, які відійшли в таке свято, за народними віруваннями, нібито потрапляють одразу до раю. Чеський етнограф Франтішек Ржегорж, приятель Івана Франка, запропонував зробити такий напис на надгробку майстра: «Юрко Шкрібляк довершеністю різьби прославив гуцулів, а серед гуцулів залишив по собі довгу пам’ять».
Львівська газета «Діло» у 1884 році, тоді коли епідемія тифу забрала життя майстра писала: «Зійшов зі світу надзвичайний талант…Був чоловік неписьменний. Але з природи дуже інтелігентний, спокійний, відданий цілим существом своїй штуці. Все що випускав із своїх рук, носило на собі знам’я довгої та витривалої праці, артистизму та гармонії, композиції і викінченості».
Розпочату справу успішно продовжили його сини Василь, Микола та Федір. Засвоївши уроки батька, вже визнаного Європою умільця, вони пішли ще далі – розвинули технічні та технологічні прийоми різьблення, урізноманітнили вироби інкрустацією з різних порід дерев, металу та бісеру.
P.S. Щиро дякуємо Володимиру Шепеті, який долучився до організації круглого столу.
Володимир Мишанич,
провідний методист КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР
