Петро Матій – народний артист України, дипломант, переможець багатьох вокальних конкурсів, чотириразовий лауреат обласної премії імені Дезидерія Задора. 28 квітня 2018 року йому виповниться 75 років. І це прекрасна нагода озирнутися на пройдений ним шлях, на головні мистецькі здобутки та оцінити його внесок у розвиток музичної культури Закарпаття і України.
Петро Матій – вокаліст оперного рівня, з фантастично красивим ліричним баритоном, високою технікою співу, природною сценічністю, феноменальним артистизмом, багатим репертуаром та величезним досвідом. Магію його впливу відчуває кожен слухач. Його здатність вражати присутніх своїм могутнім і водночас емоційно тонким співом, підкорювати найвибагливішу публіку і робити її співучасником дійства на сцені викликають велику повагу і справжнє захоплення у всіх без винятку.
Петро Петрович Матій успішно працює провідним солістом Закарпатської обласної філармонії, Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, викладає в Ужгородському музичному коледжі імені Д. Є. Задора, є головою журі числень них вокальних конкурсів, творчо співпрацює з багатьма мистецькими колективами. 
Без участі цього яскравого і талановитого співака нині не обходиться жоден важливий концерт Закарпаття.
Народився Петро Матій 28 квітня 1943 року на Виноградівщині в селі Сасово у багатодітній сім’ї, де серед шести сестер хлопчик був найменшим. Музичні здібності успадкував від батьків. Тато, мама, сестри були дуже голосистими. У його родині постійно лунав спів. Можливо тому досить довго Петро не вважав свій голос чимось особливим. Хоча вже в дитинстві виділявся серед своїх ровесників. В останній день Різдва, коли після багатогодинних колядувань усі захрипли, співав один Петро. У нього ще з дитячих літ була природна постава голосу.
Рано осиротів, у 10 років залишився без батька. У важкі повоєнні роки, коли країна піднімалася з руїн, юнак виявив інтерес до робочих професій. Із Закарпаття переїхав до сестри на Донбас. З 16 років сам себе забезпечував і допомагав родині: працював на шахтах, відчіплював вагонетки. Згодом у Краматорському професійно-технічному училищі здобув спеціальність електрогазозварника й отримав найвищий на той час – IV розряд. Виснажливо працював на комсомольському ударному будівництві в Маріуполі, під час військової служби – на військовому заводі, а після демобілізації – на будівництві Виноградівського пластмасового заводу.
Але якесь Боже провидіння намагалося підвести його свідомість до того, що це не його покликання. Неодноразово виникали випадковості, котрі нанизувалися і давали зрозуміти, що Петро повинен співати.
Перший такий випадок був пов’язаний зі створенням у професійно-технічному училищі самодіяльного хору. П. Матій став не лише хористом, але й заспівувачем. Із сольною програмою його направляють на конкурс – спочатку на міський до Краматорська, а потім обласний до Донецька.
Виступаючи вперше у своєму житті на сцені, він два рази поспіль здобуває відразу дві перші премії. Як виявилося, перемога стала для нього великою несподіванкою і здивуванням.
Удруге порадили пов’язати своє життя з мистецтвом у війську. Після чергового концерту, у якому співав П. Матій, дружина одного з офіцерів сказала: «У тебе ж від природи оперний голос. Потрібно вступати до консерваторії». І ця фраза запам’яталася.
Третя ситуація перетворилася на суцільне переплетення випадків. В електричці він несподівано зустрів свого шкільного вчителя співів Йосипа Йосиповича Човбана, котрий повернув його до музики. Петро знову заспівує у самодіяльному хорі спочатку в Чорнотисові, а потім у Сасові. У 1967 р. бере участь в районному і обласному конкурсах. Знову здобуває перші місця і … вперше чує свій спів у телепередачі. Коли він почув себе збоку, то усвідомив, що дійсно має особливий голос. Але переконати П. Матія в тому, що музика повинна стати головною справою його життя вдалося лише Андрію Задору – голові журі Закарпатського обласного конкурсу. Не випадково серед усіх своїх учителів, саме його співак назве своїм «хрещеним батьком». Адже Андрій Задор відіграв вирішальну роль у долі Петра Матія. Цей музикант не лише переконав юнака здобути професійну освіту на вокальному відділі Ужгородського державного музичного училища, але й влаштував його на таку роботу, яка дозволила поєднати матеріальне забезпечення родини із навчанням. Бо основною перешкодою до співочого майбутнього було те, що на момент вступу до музичного училища у П. Матія вже була сім’я, діти та відповідальність за стареньку матусю. А про них необхідно було піклуватися.
Шлях до професійної музики у Петра Петровича розпочався у зрілому віці. Як і А. Хачатурян, він приступає до навчання у 26 років. Але це аж ніяк не завадило йому стати прекрасним музикантом. Викладачем зі спеціальності в музичному училищі у Петра була Ксенія Олексіївна Левитська.
Однак після училища Петро відхилив перспективу продовжити вокальну освіту, бо більше думав про трьох дітей, аніж про професійну кар’єру. І лише завдячуючи наполегливості й зацікавленості професора Остапа Йосиповича Дарчука, котрий (за рекомендацією А. Задора) вже три роки слідкував за творчим зростанням П. Матія, все ж вдалося переконати родину юнака, що необхідно здобути вищу освіту. Молодий і талановитий співак вступає до Львівської консерваторії (клас проф. О. Дарчука), яку закінчив за чотири роки, поєднуючи навчання на вечірньому відділі з роботою електрогазозварника, а на останньому курсі – помічника режисера оперної студії.
Йому пропонували працювати оперним співаком у Кишиневі, Горькому, Челябінську, але він обрав Ужгород. Повернення на Закарпаття було пов’язане з бажанням реалізувати свій співочий дар у рідному краї. З 1977 року (вже понад сорок років) Петро Матій працює артистом Закарпатської обласної філармонії, а з 1979 року – ілюстратором Ужгородського державного музичного училища. Його яскравий талант не можна було не помітити. Прийшло народне визнання. У 1983 році він став дипломантом Всесоюзного конкурсу камерних колективів і окремих виконавців «Золота осінь», що дозволило гастролювати по всій Україні. У 1984 році П. Матію було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України», 1996 році – «Народний артист України». Співак одним із перших серед музикантів Закарпатської області удостоївся обласної мистецької премії імені Дезидерія Задора (1995). Визнання стимулювало його до більшої творчої віддачі. Петро Матій викладається на повну силу. Дає до 230 концертів у рік. Завдяки виступам в Італії, Німеччині, Канаді, Угорщині, Польщі, Словаччині, Чорногорії, Франції, Румунії його ім’я стає відомим за кордоном.
Репертуар співака надзвичайно широкий. Він включає оперні арії світової та української класики (мовою оригіналу), арії із оперет. П. Матій тяжіє до романсів, пісенних композицій та обробок народних пісень. Усвідомлюючи свою роль у розвитку музичного мистецтва свого краю, як виконавець популяризує творчість закарпатських композиторів. Підготував величезну кількість цікавих тематичних концертних і авторських програм. Видав компакт-диски з творами у власному виконанні.
Але талант не може бути однобоким. У 50-літньому віці П. Матій став ще й композитором-піснярем. З 1998 року член Національної ліги композиторів України, видав низку збірників пісень, поклав на музику вірші українських та закарпатських поетів.
Його гордістю як викладача Ужгородського музичного коледжу імені Д. Є. Задора стали талановиті студенти: Михайло Подкопаєв (соліст Закарпатської обласної філармонії), В’ячеслав Корсак (лауреат конкурсу «Срібний дзвін», володар гран-прі фестивалю-конкурсу «Веселка над Тисою» та фіналіст Всеукраїнського телешоу «Україна має таланти»), Олексій Тулюк (успішний диригент).
Петро Матій спробував свої сили і в літературному жанрі. Написав повість «Перевесла моєї долі» (2013), низку цікавих поезій. У планах співака видати збірник закарпатських народних пісень зі свого рідного села Сасово.
Нині Петро Матій перебуває у вирії культурно-мистецьких подій Закарпаття. Він – окраса і гордість свого рідного краю та України, яскрава особистість, оптиміст, поважає людей і цінує життя.
Низький Вам уклін, Петре Петровичу, за Вашу благородну і потрібну роботу, за Ваш талант і віддане служіння Музиці. Прийміть щирі привітання з нагоди славного ювілею. Многая і благая Вам літ!
