Вовноткацтво споконвіку вважалося традиційним ремеслом Гуцульщини. В минулому належало до суто жіночого роду занять, але в міру переростання його в промисел освоєно чоловіками.
Так, до прикладу, Кокіш Микола Васильович із с. Розтоки перейняв традиції від своєї бабусі Доброцької Гафії Онуфріївни і став одним із кращих майстрів Закарпатської Гуцульщини. Його роботи вражають своєю різноманітністю та регіональною унікальністю.
Сам процес створення тканих вовняних виробів є поетапним і надзвичайно цікавим.
Основною сировиною є вовна. Вона підлягає обробці: її миють, скубуть, чешуть, фарбують, а потім за допомогою веретена з куделі прядуть нитки, довжина яких визначається довжиною виробу. Пряжу снують двома паралельними нитками, по закінченню перев’язують і переносять на дерев’яний верстат – так звані горизонтальні кросна з бедрами 60-120 сантиметрів.
Сам процес ткацтва – це яскраво виражений, детально описаний творчий процес.
У ткацтві майстер використовує, так звані «золоті нитки», назва яких перегукується з давньогрецькою легендою про золоте руно (за якою золота шкура барана врятувала дітей орхоменського царя Афаманта – Фікс і Геллу від переслідувань).
Ареал розповсюдження – с. Розтоки Рахівського району, а також села Богдан, Чорна Тиса, Верхнє Водяне, Стебний, Білин, Говерла, Водиця, Костилівка, Луги, Кваси та смт Великий Бичків.
Сучасний стан елемента – елемент активно побутує: в регіоні працює 23 майстрині та 1 майстер М. Кокіш.
