Ось уже 55 років народний аматорський вокальний ансамбль «Ужанка» зберігає вірність пісні – народній і сучасній. Співочу естафету перейняли одне від одного кілька поколінь виконавиць, а очолювали колектив шестеро керівників. Як плин часу відобразився на долі колективу, та якими досягненнями зустріли в «Ужанці» 55-річний часовий рубіж у її біографії – наша розповідь.
ВІДКРИВАЛИ ГАЛА-КОНЦЕРТ «СТРІЛЕЦЬКОЇ ПІСНІ»
З народним аматорським вокальним ансамблем «Ужанка» довелося зблизька зазнайомитися в місті Хуст, де у березні 2023 року проходив відкритий фестиваль-конкурс стрілецької пісні «Красне поле». Тоді цей колектив піснею «Журилася моя мати» відкрив гала-концерт фестивалю. Це було тужливо, велично і, як на мене, неперевершено.
Наступною стала зустріч на концерті, на якому колектив виступив перед атестаційною комісією в клубі села Сторожниця Холмківської сільської ради.
Коли на сцену вийшли учасниці в яскравому народному вбранні і в їхньому виконанні пролунали перші такти пісні, всім, навіть не посвяченим у тонкощі народного мелосу, стало зрозуміло, що «Ужанка» – високопрофесійний та самобутній колектив. Звання «народний аматорський колектив» було успішно підтверджено.
Досягнення «Ужанки», яке жодному іншому аматорському вокальному колективові перевершити не вдалося, – 55 років творчої діяльності. Весь цей час її виступи не припинялися і цим учасниці ансамблю пишаються з повним правом.
Тож пропоную більше дізнатися про ансамбль, який понад півстоліття не зраджує народній пісні. Пройдемося, шановний читачу, разом стежками його творчого шляху.
ПОКОЛІННЯ ЗМІНЮВАЛИСЯ, РІВЕНЬ «УЖАНКИ» – НЕЗМІННИЙ
Сила будь-якого аматорського колективу – у людях, що його утворюють. Але найбільше в ній важить талановитість і професійність керівників. Усі, хто за понад півстолітній період очолювали «Ужанку», вносили у її діяльність щось своє.
Першим був випускник Хустського культосвітнього училища Валерій БОЖЕНКО, який і показав учасницям красу народної пісні, розкрив її глибину. Назва, що географічно «прив’язувала» до рідної місцевості, до берегів Ужа, належить тодішньому завідувачу районного будинку культури, теж випускникові цього навчального закладу Іванові ДЕМКУ.
На зорі створення «Ужанка» була агітбригадою, яка виступала перед трудівниками сіл Ужгородського району. В її складі тоді було понад десять учасниць – клубних працівниць. Серед них Марта КУШНІР із села Есень, Ганна ОГОРОДНІКОВА з Оноківців, Юстина КОРОЛЬ із Кібляр, Магдалина КІРЕЄВА з Петрівки, Магдалина ІВАНИНА з Дравців, Марія НЕЧИПОРУК Підгорба, Маргарета ЛОВАС із Концова, Віра ЛУЦЬО з Ужгорода, інспектор районного відділу культури Марія МУСТАФІНА, методисти Ужгородського районного будинку культури Ганна КАЛІЙ, Ганна ПАВЛИК і Ганна ЯКИМ. У той час і ще багато років потому акомпаніатором «Ужанки» виступав Олександр ЯКУБОВИЧ.
Після Валерія Боженка деякий час керував «Ужанкою» Василь ПОЛЯК.
Найбільш довготривала ера в біографії ансамблю пов’язана з відомим фахівцем, народним учителем України Золтаном ЖОФФЧАКОМ. Чудовий музикант, диригент, старанний і невтомний педагог побив рекорди довгожительства серед керівників колективу: очолював його від 1971 по 1995 рік – чверть століття! Докладав усіх сил, щоб виконавська майстерність не знижувалася. Прагнув, щоб до творчої палітри вносилися нові яскраві елементи.
«ЕРА ЖОФФЧАКА» ТРИВАЛІСТЮ ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ
Золтан Золтанович залишив по собі пам’ять як неперевершений пропагандист музичної народної творчості. Разом із учасницями ансамблю у 1978 році добився присвоєння самодіяльному колективу почесного звання «народний». І в тому ж році разом зі своїм керівником вокалістки побували з обмінними концертами в Краснодарському краї (Росія). З жителями станиці Донська їх пов’язала творча дружба.
Естафету перейняла випускниця Рівненського інституту культури Наталія МАЦКО. Її, хоча й недовгий період керування колективом – від 1995 по 1996 рік, – супроводжувався збагаченням репертуару, вдалими обробками народних пісень.
Її наступником став викладач Ужгородського училища культури, заслужений працівник культури України Павло ПИНЗЕНИК, під керівництвом якого «Ужанка» співала від 1996 по 2012 рік. Запам’ятався плідною роботою над розширенням портфоліо, осучасненням манери виконання.
Упродовж двох наступних – 2013 і 2014 років – ансамбль перебував під творчою опікою викладачки Ужгородського коледжу культури і мистецтв Ольги НОВАК.
Наприкінці 2014 року «Ужанку» взяла під крило молода випускниця Ужгородського державного музичного училища імені Дезидерія Задора, артистка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Василина ВОВКАНИЧ. На той час навчалася на другому курсі Львівської національної музичної академії. Молодість – не завада професіоналізму керівниці, яка визначає успішну долю колективу аж по сьогодні.
СПЕРЛАСЯ НА ПЛЕЧЕ МУЗЕЮ
Випробуванням на стійкість стало впровадження в країні адміністративно-територіальної реформи, яка супроводжувалася оптимізацією закладів культури. Після припинення існування Ужгородського районного будинку культури колектив опинився без свого «даху». У той час плече підставив Закарпатський музей народної архітектури та побуту.
«Якби не сприяння з боку керівництва музею, то навіть не знаю, як вдалося б пережити ті роки. Колектив опинився», без свого притулку, – ділилася думками Василина ВОВКАНИЧ. – Завдячуємо директорові музею Василю Васильовичу, який сприяв нам у тому, щоб могли продовжувати творчий процес. Він запропонував проводити репетиції в залі очолюваної ним музейної установи.
З задоволенням виступали на презентаціях, інших заходах, які проводив скансен. Це така була наша подяка йому». До слова, і зараз музей надає можливість проводити на його теренах репетиції.
Перебування «між небом і землею», коли «Ужанка» залишалася адміністративно без господаря, звісно, не додавало її учасницям радості. Сподівалися, що дочекаються кращих часів.
НОВИЙ «ДАХ» – ХОЛМКІВСЬКА ГРОМАДА
Незабаром «Ужанку» взяла до себе Холмківська територіальна громада Ужгородського району. Очільниця відділу культури Леся ДУБЕНКО, якій цей колектив добре відомий з часів, коли очолювала Ужгородський районний будинок культури, запропонувала сільським депутатам і голові сільради Тетяні ВАЧИЛІ прийняти до громади. Її пропозицію підтримали, зарахували ансамбль до клубу села Коритняни. Так розпочалася ще одна сторінка в літописі колективу.
За рік, що минув відтоді, «Ужанка» встигла дати десятки концертів. Виступала і вдома перед жителями громади, і на виїздах. Окремою ж сторінкою у творчій діяльності стали виступи перед воїнами Збройних сил України, які проходять лікування і реабілітацію в закладах охорони здоров’я. А ще – з метою збирання добродійних коштів для потреб українського війська.
Водночас ансамбль продовжує брати участь у всеукраїнських, обласних і місцевих фестивалях, конкурсах. Гідно представляє наш пісенний край і за кордоном.
Нинішня «Ужанка» йде в ногу з сучасністю, впроваджуючи нове художнє бачення. Ансамбль значно розширив свій репертуар. В основному – це закарпатські народні пісні в обробках Миколи ПОПЕНКА, Павла ПИНЗЕНИКА, Михайла КРЕЧКА та авторські композиції, які виконують як a cappella, так і з супроводом. Багато обробок створює і сама Василина ВОВКАНИЧ.
Учасники з задоволенням приходять на репетиції, старанно виконують настанови керівника, удосконалюючи виконавську майстерність. «Беру народну пісню і, знаючи можливості учасниць ансамблю, просто розписую на голоси. Так, мабуть, і в деяких інших колективах. А ще виконуємо багато пісень авторських. Якщо узагальнити, то вибираємо те, що подобається. Здебільшого робимо це гуртом: я пропоную і, якщо чую від колективу, що це «файна пісня», то й беремося за неї, – розповідає Василина ВОВКАНИЧ. – Намагаємося вносити дещо і в онлайн, щоб іти в ногу з сучасністю. Записуємо відеороботи, кліпи: інколи складаємося і робимо це за власні кошти. Це – пам’ять, яку нам треба берегти».
СТВОРИЛА 16 АМАТОРСЬКИХ КОЛЕКТИВІВ!
Про те, як можна зберігати пам’ять, автор цих рядків побачив на прикладі Віри ЛУЦЬО, яка в «Ужанці» від часу заснування…
Виросла в сім’ї, в якій народилося десятеро дітей. Змалку полюбила народну пісню: коли старші за неї сестри, вже відданиці, збирали в них удома вечорниці, трирічна Віра співала разом із ними. Пісень знала стільки, що дорослі не могли надивуватися, як у маленькій голівці стільки їх уміщається.
Після закінчення восьмирічної школи Віра Василівна (в дівоцтві – СТЕЦЬ) вступила до культосвітнього технікуму, а після його закінчення – й до Київського інституту культури ім. О. Корнійчука.
У трудовій книжці Віри Василівни один-єдиний запис – райвідділу культури. За півстолітній шлях у своїй галузі встигла попрацювати в клубах сіл Дравці, Горяни, Петрівка, Руські Комарівці. Півтора року навіть виконувала обов’язки завідувача районного відділу культури. Останнє місце її роботи – директор будинку культури в Руських Комарівцях, де пропрацювала 37 років! За цей час вона створила 16 аматорських колективів!
«ХТО ЛЮБИТЬ ПІСНЮ, ТОГО Й БОГ ЛЮБИТЬ»
Віддавши культурі загалом 54 роки, у 2021 році Віра ЛУЦЬО завершила трудовий шлях. Хоч уже на заслуженому відпочинку, але улюбленої справи не полишає. Разом із «Ужанкою» вона на всіх концертах, де б не відбувалися – вдома чи за кордоном.
Улюбленим виразом Віри Василівни є: хто любить пісню, того й Бог любить. «Ми були молоді й енергійні, нас не могли зупинити жодні труднощі, далекі відстані, – згадує про свої перші роки в «Ужанці». – Виїжджали з концертами в колгоспи і радгоспи, виступали перед механізаторами і доярками. Це нам дуже подобалося, бо відчували, що наша пісня дає наснагу людям, заряджає їх позитивом».
На заскленому балконі квартири Віри ЛУЦЬО, що на сьомому поверсі будинку на вулиці Чорновола в Ужгороді, – сотні експонатів, які висвітлюють її творчий шлях. У цьому своєрідному музеї – фотографії, газетні публікації, афіші, компакт-диски з записами, які висвітлюють творчий шлях авторки і в культурі загалом, і в «Ужанці» зокрема. Тут також зберігаються 78 грамот, подяк, дипломів, отриманих за багаторічне служіння культурі.
Часто до неї додому приходять подруги, і їхні зустрічі з господинею супроводжуються не лише піснями, а й куштуванням смачних страв. На столі з’являються галушки, ґомбовці, ланґоші й інші страви закарпатської кухні, яку вона любить над усе. З задоволенням частує гостей тістечками за рецептами, серед яких є і рідкісні.
Каже, що в її родині всі довгожителі. А отже, попри відзначену торік ювілейну дату – 75 років, – зупинятися в аматорському співі разом із «Ужанкою» навіть не думає.
НОВА ЗУСТРІЧ – НА «БЕТЛЕГЕМСЬКІЙ ЗІРЦІ»
На старті 2024 року з «Ужанкою» довелося зустрітися в будинку культури села Сторожниця, де відбувався ІІІ відкритий фестиваль колядок та щедрівок «Бетлегемська зірка». Народний аматорський вокальний ансамбль «Ужанка» знову порадував високою майстерністю виконання. Цього разу – щедрівок, які прозвучали по-справжньому святково і проникливо.
Глядачі зустріли виступ «Ужанки», а в.о. начальника відділу культури Холмківської сільської ради Леся ДУБЕНКО вручила керівниці Василині ВОВКАНИЧ диплом.
Цілком погоджуємося з оцінкою, яку дав народному аматорському вокальному ансамблю «Ужанка» відомий український збирач фольклорних скарбів, заслужений діяч мистецтв України Івана ХЛАНТА: «Досягнення ансамблю – це результат багаторічної самовідданої праці всіх учасників і насамперед керівників. А це підтверджує те, як багато можна зробити, пройнявшись любов’ю до пісні, а відтак, маючи нездоланне бажання, звеличити, популяризувати її. Цей помітний внесок на нелегкій ниві розбудови української культури заслуговує найвищої похвали і вдячності».
Народна пісня як, мабуть, жоден інший жанр фольклору відображає той час, у якому вона народилася. У ній пісні закодовано сутність народу. І низько схиляємося перед тими, хто більш ніж півстоліття живе з піснею і в пісні, доносячи її до сучасників. При тому робить це талановито й самовіддано. Заслуги «Ужанки» не лише в тому, що вона зберігає народні пісенні перлини, а і в тому, що завдяки їй ці перлини виблискують ще більш яскравими, принадними й нетлінними.
Василь БЕДЗІР,
провідний методист інформаційно-редакційного сектору
КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради
