У селі Колочава, що на Хустщині, цими днями відбувся обласний фестиваль-конкурс «Співаночки мої милі». Відроджений спільними зусиллями КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» ЗОР та Колочавської територіальної громади після довготривалої перерви, пов’язаної з епідемією ковіду та військовою агресією з боку росії. Творче змагання вкотре продемонструвало силу і невмирущість народної творчості, виявленої в коломийці.
ПОДЯКА ЦЕНТРУ КУЛЬТУРИ КОЛОЧАВСЬКОМУ СІЛЬСЬКОМУ ГОЛОВІ
Голосним звуком трембіти, мелодійним звучанням скрипки і цимбалів фестиваль-конкурс «Співаночки мої милі» відкрив інструментальний ансамбль Центру культурних послуг Колочавської сільської ради. У його складі родина Марковичів, де троє братів – Володимир, Іван і Микола, а також Юрій Маркович, Василь Шмулига та троє Іванів – Штаєр, Макар і Мацола. До виступу ансамблю на відкритті долучилася Єлизавета Онопрійчак. Жінка приїхала до Колочави з Херсону, вийшовши тут заміж за хлопця, який зараз на російсько-українській війні.
Ведучі – працівниця Центру культурних послуг Олеся Калинич і актор Закарпатського обласного музично-драматичного театру Іван Добош на знак пам’яті про загиблих воїнів ЗСУ оголосили хвилину мовчання…
«Коломийка — це не просто мелодія, це голос наших предків, наша історія і наша гордість. Те, що ми сьогодні зібралися великою родиною, вкотре доводить: сила українського духу — у традиціях, у культурі, в єдності, – наголосив на відкритті Колочавський сільський голова Василь Худинець.
«Я в Колочаві виріс і вважаю, що коломийка тут звучить по-особливому. Бо у самому серці Карпат вона зароджувалася, її тут завжди співали і співають, – продовжував Василь Худинець. – Бажаю всім учасникам творчого змагання перемоги. Але ви вже й так переможці, бо, подолавши по сто й більше кілометрів, поділитеся своєю творчістю з усіма, здобудете тут нових друзів і однодумців».
«Хочу, насамперед, подякувати Колочавському сільському голові й депутатам, а також Обласному організаційно-методичному центру культури за те, що з їхньою допомогою відроджено те свято коломийки, яке колись розпочалося на Воловеччині і мало велику, неперевершену славу в усій Україні, – сказала голова Закарпатського обкому профспілки працівників культури Наталія Товтин. – Тому що пісенну народну творчість Закарпаття неможливо уявити без коломийки. А в Колочаві вона не гостя, а повноправна господиня, її співають на свята і в будні».
«На фестиваль-конкурс «Співаночки мої милі» зібрала нас і об’єднала коломийка, – розпочала свій виступ в.о. директора КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради Ганна Дрогальчук. – Понад десять тисяч коломийок знаний фольклорист, працівник нашого Центру Іван Хланта на початку 2000-их зібрав і записав від носіїв у Колочаві та присілках. Значна частина з них увійшла до книжки «Співаночки мої милі», яка була видана нашою установою у 2020 році. … Однак сьогодні тут звучатимуть коломийки з різних регіонів нашого краю. Їх виконуватимуть колективи мистецького аматорства, окремі виконавці. Бажаю всім учасникам і гостям гарного настрою, насолоди від спілкування».
Ганна Дрогальчук вручила Подяку Обласного організаційно-методичного центру культури голові Колочавської сілської ради Василю Худинцю. «За багаторічну співпрацю, збереження нематеріальної культурної спадщини Закарпаття та всебічну підтримку в організації та проведенні обласного фестивалю-конкурсу коломийки «Співаночки мої милі», – йдеться в тексті Подяки.
ВІДГУКНУЛИСЯ НА ПРОПОЗИЦІЮ Й СТАЛИ ГОТУВАТИСЯ
«На пропозицію Обласного організаційно-методичного центру культури провести свято коломийки в нашому селі ми охоче пристали. Ідею схвалив сільський голова Василь Худинець, і ми розпочали активну підготовку», – зазначив керівник Центру культурних послуг Колочавської сільської ради Володимир Маркович.
Автор цих рядків порозмовляв із бібліотекарками Надією Савинець і Марією Ірговці. Вони підготували добірку книжок з історії Колочави, про культуру та мистецтво краю, його старожитності. Дізнався від них, що будівлю Центру культурних послуг у Колочаві, як і амфітеатр, який півколом оточує цю оригінальну споруду, зведено в 2021 році за кошти грантового проєкту.
«У Карпатах, у горах народжувалася коломийка. Тут нею живуть і складають легко – так, немов дихають, – розповідала бібліотекарка Надія Іванівна. – До прикладу, колишній художній керівник сільського клубу, нині пенсіонер Іван Штаєр склав понад п’ятсот коломийок, а також видав їх окремою книжкою. Має й свою методичку, присвячену коломийці».
Цього дня бібліотека в Колочаві отримала цінні книжкові подарунки від Обласного організаційно-методичного центру культури. Дві книги – «Коломийкарі Закарпаття» (Ужгород, «Патент», 2017. – 694 стор.) та «Казки Копашнова» (Ужгород, «Патент», 2025. – 400 стор.) – вийшли друком за сприяння ООМЦК.
«ГУТНІЦЬКІ ВЕЧІРКИ» ОБЕРІГАЮТЬ ІДЕНТИЧНІСТЬ
Про те, як потрапив на фестиваль-конкурс народний аматорський фольклорний колектив «Гутніцькі вечірки» клубу села Родникова Гута Полянської сільської ради, розповіла його керівниця Неля Лізанець.
«Нам на електронну пошту надійшло повідомлення, і ми почали готуватися, – розповідала пані Неля. – У нас коломийок не співають, тож ми з чоловіком написали пісню в стилі коломийки, в якій розповідається про наше село. А ще село наше Родникова Гута – маленьке. Віддалене від найближчого населеного пункту на 10 кілометрів. У ньому лише 128 дворів, й ті не всі залюднені. Однак вогник інтересу до культури в селі не згасає, ми його всі ці роки підтримуємо».
Про це говорить й історія колективу «Гутніцькі вечірки». У 1989 році його створила Ганна Арендаш – бабуся чоловіка Нелі Лізанець. Вона досить довгий час очолювала колектив, який став відомим у районі й на Закарпатті, виступав за кордоном. Звання «народний» аматори отримали у 1997-му. Після того керівником став Сергій Лізанець, який очолював наш ансамбль до 2017-го. Відтак, після піврічної перерви, з 2018 року по сьогодні ним керує Неля Лізанець.
«В Родниковій Гуті (колишня назва – Ізворська Гута) давніми часами оселилися словаки, а потім були й німці, угорці, чехи й поляки, – продовжувала пані Неля. – Все це відбилося на місцевій бесіді, яка ввібрала в себе елементи з різних мов. Однак ми намагаємося у своїй діяльності відтворювати культуру словаків, зберігати їхню мову. Ось лише словацьких національних костюмів не маємо. Сподіваємося, що з його придбанням допоможе Полянська сільська рада».
Враховуючи, що Полянська сільська територіальна громада, яку очолює Іван Дрогобецький, є однією з найбагатших в області, сподівання колективу «Гутніцькі вечірки» мають великі шанси збутися.
«КОЛОМИЙКУ ЗАСПІВАЛИ ВЕРХОВИНСЬКІ ДІТИ»
Такими словами супроводжували свій виступ юні аматори з Кушницької мистецької школи імені Ольги Рішаві Керецьківської сільської ради. Їхній фольклорний колектив «Лисичаночка», очолюваний Надією Пупеною, не раз і не двічі цього дня виходив на сцену амфітеатру. Танці, які супроводжувалися коломийками, підкорили глядачів автентичністю та натхненним виконанням.
Прикрасою свята стали виступи вокалісток. Директорка Ізківської музичної школи Пилипецької сільської ради Оксана Синишина (концертмейстер Юрій Біланинець), солістка Народного дому села Чорна Тиса Ясінянської селищної ради Василина Теміцька неповторним виконанням створили яскраві пісенні полотна, зіткані з народного мелосу.
У цьому ж жанрі виступили і двоє учениць Кушницької мистецької школи імені Ольги Рішаві Керецьківської сільської ради. Юлія Ньорба (викладачка Тетяна Гецко) та Вікторія Гецій (викладачка Надія Пупена) підкорили щирістю і відкритістю, вмінням триматися на очах у багаточисельної публіки. Нагородою їм стали гарячі аплодисменти глядачів і вигуки «Браво!».
Втім, складно виділити котрийсь із колективів, які виступали цього дня. Поряд із «Лисичаночкою» це і танцювальна група народного аматорського фольклорного колективу «Шовкова косиця» Народного дому села Чорна Тиса Ясінянської селищної ради (керівниця Василина Теміцька), і зразковий аматорський хореографічний ансамбль «Хустяночка» Хустського міського будинку культури (керівник – заслужена працівниця культури України Ірина Гнепа), і танцювальний ансамбль «Закарпатки» клубу-філії села Ярок та клубу-філії села Стрипа Центру культури та дозвілля Баранинської сільської ради (керівник Крістіна Булина), і фольклорний колектив «Бичківляни» Великобичківської мистецької школи (керівник – заслужений працівник культури України Василь Попович)…
А якою силою музичного впливу володіли інструментальні ансамблі, вокальні колективи! Про всіх них у одній публікації не розповісти. Втім, усі лауреати й дипломанти без вийнятку названі в попередній публікації.
ГРАН-ПРІ – У «ТЕРЕСВЯНСЬКОЇ ЗАБАВИ»
…Гран-Прі фестивалю-конкурсу отримав хореографічний колектив «Тересвянська забава», що діє при студії «VIVA_DanceFit», що діє при громадській організації «Барви Марамуреша» з Тересви, що на Тячівщині. Її учасники на одному диханні виконали «Тересвянський таниць» і «Закарпатський заводний».
…Коли журі оголосило цей свій вердикт, амфітеатр сколихнули оплески, а сама Вікторія Вакій-Шкорка, керівниця колективу, не стримувала сліз радості. Бо це, розповідала пізніше, заслужена нагорода, отримана за старання й тривалу підготовку.
«Ми готувалися до цього фестивалю-конкурсу одразу потому, як узяли участь у попередньому конкурсі «Веселковий передзвін», – розповідала пані Вікторія. – Репетицій було дуже багато, адже в обидвох групах, середній і молодшій нараховується 44 учасники. Це вимагає особливої злагодженості рухів, як і дисципліни в цілому. Від дітей цього не завжди легко добитися, але вони, і ми всі разом змогли».
Їхній перемозі на фестивалі-конкурсі посприяло й те, що за дітей активно вболівали, гаряче їх підтримували батьки, які теж приїхали до Колочави. До слова, студія в Тересві під орудою пані Вікторії діє вже 5 років і користується неабиякою популярністю: до неї входять діти з різних сіл району, а також із міста Тячів, селища Великий Бичків.
«Я – МОТАНКАРКА»…
Щиро зізнаюся, вперше дізнався, що є таке слово – «мотанкарка». А може, його й не існувало доти, поки його не вжила в розмові майстриня з виготовлення ляльок-мотанок Олена Селезньова. Вона з Харкова, але з початку російсько-української війни живе в Ужгороді. Разом із подругами, майстринями Наталією Стегурою й Оленою Ваш (працівницями ООМЦК) та Оленою Сігетій із Ужгорода, Любов’ю Матіко та Ольгою Ловгою з Іршави приїхала до Колочави.
Зручно розташувавшись на окремому майданчику, майстрині продавали власні вироби ручної роботи – ляльки-мотанки, силянки, намиста, браслети тощо. А ще влаштовували майстер-класи з виготовлення виробів ручної роботи, нанесення аква-гриму тощо. Вагому частку зароблених коштів кожна з них вклала у скриньку для ЗСУ.
У СУПРОВОДІ ВОЛОДИМИРА МАРКОВИЧА ЗАКРУЖЛЯЛИ В ТАНЦІ
У перерві, що виникла між виступами конкурсантів і засіданням журі, яке визначало лауреатів, узяв «співоче» слово Володимир Маркович. Виконані ним пісні про Колочаву, про Україну полонили серця. Танок об’єднав усіх у єдиному пориві..
Володимир Маркович цього дня мав різні амплуа – виступав зі сцени у складі ансамблю, відповідав за звукове оформлення і сольно співав у перерві. Тож понад півгодини минули, як одна хвилина.
… Автор цих рядків поцікавився від сільського голови Василя Худинця його оцінкою події, що відбулася того дня в Колочаві.
«Щиро дякую кожному, хто був із нами на фестивалі-конкурсі коломийки — справжньому святі душі та української пісні! Особлива подяка всім колективам, артистам, майстрам, організаторам, працівникам культури і кожному, хто доклав зусиль, щоб цей день став незабутнім. Нехай ця подія надихає берегти і примножувати нашу спадщину, бути сильними, бути разом. А ще закликаю пам’ятати, що поки звучить коломийка — живе Україна!», — промовив у відповідь лідер Колочавської громади.
Василь Бедзір,
завідувач інформаційно-редакційним сектором КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради,
фото автора
