Вчора, 6 листопада, в актовому залі Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України відбувся вечір пам’яті духовника, просвітянина, педагога о. Дмитра Поповича з нагоди 120-річчя від дня його народження.
Відкрив вечір Василь Густі. Він ознайомив присутніх з творчістю Поповича, визначив його роль у духовному вихованні підростаючого покоління. Василь Петрович репрезентував твори Дмитра Поповича, що вийшли друком протягом його життя і після, поіменно висловив вдячність авторам, які коли-небудь писали про творчий доробок духовника. Зокрема в цьому контексті згадав Івана Хланту, Наталію Ребрик, Петра Ходанича, Олександру Ігнатович, Мирославу Мацо – присутніх у залі, а також учнів Дмитра Поповича, які відійшли вже у вічність. Серед них, до слова, і відомий літературознавець Василь Поп, який свого часу викладав в УжДУ і є автором багатьох наукових публікацій про свого учителя.
Своє вагоме слово про священика сказала й літературознавець Наталія Ребрик.
Вона розкрила його як талановитого письменника, зачитала його поезії, розповіла про його громадську діяльність.
Павло Федака в свою чергу розповів про просвітянську роботу о. Дмитра Поповича. Він відзначив, що той багато зробив для створення осередків «Просвіти» у нашому краї, був справжнім патріотом. А головне, попри всі випробування через які довелося пройти в радянських таборах за свою віру, залишився чесною людиною. Розповів пан Павло й про участь Поповича у створенні Карпатської Січі, його громадську діяльність.
Літературознавець й фольклорист Іван Хланта запропонував здійснити літературне редагування поезій Поповича, що викликало жваві дискусії серед присутніх у залі.
Цікаві історичні паралелі у своїй розповіді про о. Дмитра провів письменник Петро Ходанич. Зокрема, нагадав присутнім за яких історичних обставин формувався світогляд священика, як проходив процес його національної самоідентифікації.
Про релігійну діяльність о. Дмитра Поповича розповідав о. Михайло Михайлець, священик Мукачівської греко-католицької єпархії, автор статті, вийде друком у журналі «Благовісник». Він відзначив, що його життя є прикладом для студентів, молодих священників єпархії.
Письменник, поет, голова Спілки Василь Кузан, пожартував, що сподівається на 120 – річчя від дня його народження Василь Петрович так як й нині збере в стінах Спілки краян щоб вшанувати і його пам’ять.
На завершення вечора пам’яті Дмитра Поповича о.Михайло Баник та архідиякон Микола Багіров напередодні дня Святого Великомученика Димитрія прочитали молитву за упокій душ Дмитрів, а саме Меденці, Вакарова, Кремнія та Поповича.
Біографічна довідка
Дмитро Миколайович Попович (народився 7 листопада 1899 в селі Онок на Виноградівщині — помер 3 жовтня 1968) — український педагог, письменник, поет, громадський і церковний діяч.
Навчався у Мукачівській та Будапештській гімназіях. Закінчив Будапештський богословський факультет.
З 1922 — викладач греко-католицької семінарії в Ужгороді.
З 1923 — активний член товариства «Просвіта».
З 1924 — викладач релігії, української мови, історії, географії, латині Хустської гімназії.
7 жовтня 1928 з отцями Августином Волошиним, Василем Гаджегою та Василем Ларом освятили Народний дім крайового товариства «Просвіта» в Ужгороді.
У 1930-х був прийнятий у Ватикані Папою Пієм ХІ. Йому особисто в руки вручив листа єпископа Мукачівської єпархії Петра Гебея з проханням для дітей верховинців, які навчаються в Хустській гімназії і мають велику потребу в інтернаті для постійного проживання, виділити певну грошову допомогу. Це клопотання було прийнято до уваги і 75 000 лір переадресоване для будівництва інтернату «Алумнеум» у Хусті.
У травні 1944 у румунському містечку Коложварі захистив наукову дисертацію і здобув звання доктора юридичних наук та канонічного права.
Гарно грав на клавірі (фортепіано), скрипці, домбрі, губній гармошці.
У 1949 р. за відмову перейти до православної церкви Дмитра Поповича було заарештовано й засуджено на 25 років.
1956 р. повернувся до Хуста, де останні роки життя змушений був важко заробляти на хліб насущний.
Його син Микола і внук поховані в Хусті. Похований на ужгородській калварії.
Дружив із художником Йосипом Бокшаєм та Степаном Шолтесом, композиторами Дезидерієм Задором та Іштваном Мартоном, хірургами Василем Гіріцом та Арсеном Ленчуром.
Творчість
Автор книжок «Жіноче питання» (1923), «Молодим дівчатам» (1929), «Вам, солодкі молоді брати» (1926) «Світло в темноті» (1928).
Для церковних справ написав два підручники: «Історія церкви христової» (1925), «Апологетика» (1926), а також брошуру «На землі Кирила й Мефодія» (1926).
Підкарпатське общество наук у серії «Дитяча бібліотека» випустило книги Д.Поповича «Адам і інші оповідання» (1943) та «Будователі храмів» (1944), а в серії «народна бібліотека» — збірку оповідань «Із життя» (1943).
У журналі «Літературна неділя» (1943) були опубліковані оповідання «Клопота», «Марія» та «Повернулося щастя».
У серпні 2016-го, в Ужгороді, на Орлиній вулиці, 1, у видавництві Івана Ребрика «Гражда» вийшло літературно-художнє видання Дмитра Поповича «П’ять збірок» (невольнича муза).
Володимир Мишанич
