Блог

Продовжуємо знайомити вас із діяльністю Центру культури. Сьогодні провідний методист Володимир Мишанич представить такий напрямок роботи, як популяризація образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва краю.

Цьогоріч, у листопаді, виповнюється 75 років, як Закарпатський обласний будинок народної творчості розпочав свою роботу. За цей період змінювалися назви закладу, корегувалися напрямки діяльності відповідно до змін, що відбулися в державному устрої і знайшли своє матеріальне втілення в образотворчому та декоративно-ужитковому мистецтві. Відзначу, що одним із напрямків діяльності будинку народної творчості була робота із самодіяльними митцями, що тривалий період перебували під опікою радянської держави, яка уважно і систематично, згідно з постановами ЦК КПРС, відслідковувала  розвиток мистецтва і спрямовувала його в потрібне русло. Не таємниця, що ситуацію контролювали комуністична партія, комітет державної безпеки, профспілки та інші державні установи краю. Про це свідчать спогади митців, їхні творчі біографії, публікації в пресі тощо. Не випадково тоді установу очолювали лояльні до влади чиновники, зазвичай члени комустичної партії, тісно пов’язані з ідеологічно-репресивною державною машиною. Це, зокрема, Леонід  Редько, Олександр Каберман, Іван Кручениця та інші очільники установи.

У 1951 році після закінчення Ужгородського художньо-промислового училища методистом образотворчого мистецтва Закарпатського обласного будинку народної творчості призначили Федора Коложварі, учня Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. Він пропрацював понад три десятиліття, віддаючи свій талант художника мистецтву та народним самобутнім майстрам. За роки роботи Федір Жигмундович організував і провів понад 60 обласних виставок творів народних умільців, чимало пересувних персональних виставок, які не тільки демонстрували кращі набутки народних умільців краю, але водночас були для них справжньою школою майстерності. Митці експонували свої роботи в клубах і будинках культури промислових підприємств, колгоспів і радгоспів, навідувалися з пересувними виставками до сільських трудівників безпосередньо на місця їх праці. Тринадцять заслужених майстрів народної творчості на Закарпатті – це творча заслуга Ф. Коложварі, результат його пошуків, порад та уваги. За багаторічну плідну працю на ниві культури Федорові Коложварі у 1975 році було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Це визнання його не тільки як художника-живописця, і й як пропагандиста культури, вихователя самодіяльних майстрів, автора публікацій про митців та мистецтво нашого краю. Багато самодіяльних митців старшого покоління з вдячністю згадують про нього донині. Його статті викликають інтерес у тих, хто вивчає процес розвитку культури на Закарпатті.

Завдяки роботі методистів образотворчого мистецтва, їхній систематичній і системній співпраці з професійними митцями та мистецтвознавцями, журналістами, письменниками, громадськими об’єднаннями та спілками багато самодіяльних майстрів отримали можливість репрезентувати свою творчість на виставках як у краї, так і за кордоном. Вагомий вклад у популяризацію самодіяльного мистецтва Закарпаття, його розвиток зробили Олена Чернега-Балла, Федір Манайло, Едіта Медвецька, Андрій Коцка, Золтан Шолтес, Гаврило Глюк, Юрій Герц, Володимир Микита, Федір Коложварі, Семен Поляк, Леонід Уральський, Василь Сможаник, Василь Кобаль, Іван Хланта, Василь Бедзір, Оксана Гаврош та багато інших. Завдячуючи їхній праці нині ми маємо можливість ознайомитися з біографіями та творчістю знаних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, митців. Серед них Катерина Антоник, Гафія Визичканич, Ірина Куцик, Василь Асталош, Меланія Балаж, Михайло Галас, Міклош Горонгозо, Василь Орос, Іван Калинич, Іван Скакандій, Степан Сєроухов, Федір Безверхнєв, Олександр Торбич, Михайло Баник, Василь Сідак, Василь Гаснюк та багато інших майстрів, які досягли вершин майстерності.

Йшли десятиліття, змінювався державний устрій, політика та ідеологія, змінювалося мистецтво у всіх його проявах. З приходом до влади останнього Генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу і першого Президента СРСР Михайла Горбачова ситуація докорінно змінюється. Розпочинається перебудова, зміна державного устрою, що врешті-решт призводить до розвалу Радянського Союзу, останньої імперії світу. Настав період безвладдя, формування базарної економіки. Безробіття, інфляція, хаос, руйнація комуністичної ідеології… Заклади культури кинуті на виживання. У цей переломний і важкий для України час Обласний будинок народної творчості очолював Василь Кобаль, який працював на посаді директора майже 20 років. Йому вдалося зберегти заклад, незважаючи на нестачу коштів, невиплату заробітньої плати. Попри труднощі колектив самовіддано працював у звичному режимі. Свій посильний внесок у культуру краю зробили Василь Самусь, Василь Бочковський, Софія Тищенко та інші працівники Обласного будинку народної творчості. Проводилися виставки робіт народних умільців, самодіяльних художників, пленери, семінари, видавалися каталоги, альбоми тощо. Важливим кроком у напрямку збереження, підтримки та популяризації культурних надбань краю також стало започаткування видання щоквартального вісника «Культурологічні джерела», що триває донині. Його значення важко переоцінити, адже там фіксуються найважливіші події культурно-мистецького життя краю, що вже завтра стануть історією.

За десятиліття роботи Обласний будинок народної творчості, а нині – Обласний організаційно-методичний центр культури – зробив вагомий внесок у збереження та розвиток самодіяльного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. Це сотні і сотні різножанрових публікацій про митців і майстрів народних художніх промислів у республіканських та крайових виданнях, альбоми та книжки, каталоги, семінари, виставки та пленери, що нині створює цілісну картину культурно-мистецького життя Закарпаття протягом цих семи десятиліть. Треба відзначити, що зусилля працівників установи спрямовані на збереження народного мистецтва нашого краю. Адже народне мистецтво розкриває душу народу, є генофондом його культури. Воно – невичерпне джерело для професіонального мистецтва, яке шукає й знаходить у ньому стилістичні ознаки національної художньої мови, а також база для створення самобутньої закарпатської школи образотворчого мистецтва.

У 1994 році Леонід Уральський підготував книгу «Барви гірського краю», до якої увійшло 25 творчих портретів майстрів Закарпаття. У 2012 році до книги «Заклади культури клубного типу Закарпатської області у цифрах і фактах» (упорядники Глеба Ю., Рудейчук В.) у розділі «Майстри народної творчості Закарпаття» подано 23 короткі біографії та світлини майстрів і їх роботи. У 2018 році Г. Дрогальчук та Н. Стегура упорядкували каталог кращих майстрів народної творчості Закарпаття «Народні скарби», до якого подали 58 творчих особистостей. Крім цього, майже у кожному номері щоквартального вісника «Культурологічні джерела» ми розповідаємо  якщо не про майстра декоративно-прикладного мистецтва, то про художника, відкриття виставки чи проведення майстер-класів.

2020 року започаткували онлайн «Школу народної вишивки», де майстрині Любов Лішка навчала вишивати гладдю, а Олена Ваш – хрестиком.

Народне мистецтво, як і національна мова, – одна з умов існування народу. Втрата їх веде до зникнення самого народу.

Найхарактернішою рисою сьогодення є пробудження інтересу верств населення до фольклору, національних мотивів у мистецтві, музиці, хореографії. Оновлення і відродження суспільства нині базується на неабиякому піднесенні патріотизму, громадянської і національної свідомості.

Оглянувши і проаналізувавши спадок за цей період, ми можемо зробити висновки про те, які фактори впливали  і формували мистецтво краю як професійне, так і аматорське, відстежити взаємовпливи, визначити роль у цих процесах суспільно-економічної формації, релігії та філософії.

Володимир МИШАНИЧ,
провідний методист КЗ «Обласний організаційно-
методичний центр культури» ЗОР