Серед авторів і героїв «Культурологічних джерел» – іршавчани

Серед авторів і героїв «Культурологічних джерел» – іршавчани
Щоразу із нетерпінням і неослабною увагою чекаю на вихід у світ вісника «Культурологічні джерела». У кожному номері черпаєш для себе щось нове, незвідане досі, відкриваєш призабуті імена, які були свого часу світочами культури нашого краю. А інколи буває й так, що, здається, ти багато знаєш про ту чи іншу людину, та раптом перед тобою відкривається таємнича завіса її життя-буття. Здається, я чимало знав про Адальберта Ерделі, бо десятки літ займався вивченням його біографії: він родом-ходом із наших загатських країв.

Публікація постійного автора вісника Михайла Фединишинця «Дивовижний шаржист Ерделі» («Культоролічні джерела», № 3 (47) 2019) ніби пролила світло на нові грані творчості художника зі світовим іменем. Звісно, я знав, що він полюбляв малювати шаржі, але щоб настільки він захопився ними… Виявляється, корені захоплення митця таким різновидом карикатури, як дружній шарж, зародилися і сформувалися десь в Будапешті, Мюнхені, Празі, Парижі чи Римі. На думку пана Михайла, він мусив бачити чиїсь шаржі, карикатури, аналізувати їх. Автор матеріалу мав доступ до бібліотеки Адальберта Ерделі, і, напевне, там побачив таку родзинку, як альбом карикатур і шаржів видатного німецького живописця Георга Гроса. Добре знався М. Фединишинець також із дружиною основоположника закарпатської школи живопису, яка розповіла йому, що чоловік постійно ходив із блокнотом у кишені піджака. А якщо випадково не мав записника, то малював шарж на будь-чому, що потрапляло під руку. Ерделі умів моментально схоплювати риси обличчя, постави, характеру людини і гротескно, дотепно, комічно зображувати її, зберігаючи при цьому проникливу схожість з тим, кого рисував. А було й таке, що іноді шаржі малював вдома, зафіксувавши в пам’яті ту чи іншу особистість. Відомий в Закарпатті та за його межами журналіст, лауреат премії імені Петра Скунця Михайло Фединишинець відкриває ще одну таємницю А. Ерделі – будучи закоханим у жіночу вроду, здебільшого малював шаржі на чоловіків.

Майже в кожному номері можна знайти по два–три матеріали провідного методиста комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури” Закарпатської обласної ради, заслуженого діяча мистецтв України, академіка Академії вищої освіти України Івана Хланти. Знаючи Івана Васильовича більше трьох десятків літ, задаюся питанням: звідки у нього береться стільки сил і енергії? Бо для того, щоб написати про людину так щиро і уміло, потрібно не просто мати талант від Бога, що у нього, звісно, є, а слід зустрітися із нею, щиро, від душі поспілкуватися, виявити в її біографії найяскравіші сторінки, які б потім привернули увагу читача. До того ж потрібно мати хист знаходити цікаві, потрібні і корисні матеріали. Як наприклад матеріал «Унікальне видання фольклористичної енциклопедії України», вміщений у цьому ж номері. Уже з перших рядків автор цікавого і змістовного матеріалу переконує нас в цінності цього видання, яку воно має вагу в інтелектуальному житті українства. Насамперед, його підготував колектив працівників поважної науково-дослідної установи – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної академії наук України. Очолює цей колектив доктор філологічних наук, професор, знаний дослідник фольклору Микола Дмитренко.

У цьому ж номері подано ще один матеріал Івана Хланти «Духовні криниці Марії Купарь». Перед тим, як представити героїню свого нарису, автор пише: «Нам випало жити у непростий час, коли вирішується не лише наша доля, але й доля наших дітей та онуків. Нині як ніколи важливо зберегти любов до своєї Батьківщини, до рідної землі, наших звичаїв і традицій. Творчість Марії Купарь вносить свою лепту в цю справу. Її мистецькі твори тонко передають красу духовних цінностей, що знаходяться довкола нас. Талант майстрині полягає в тому, що вона як художник-модельєр з насолодою розробляє ескізи концертних костюмів не тільки для професійних та аматорських колективів, а й для окремих виконавців. Дивовижні творіння Марії Купарь випромінюють добро і любов до навколишнього світу, їхня енергетика наснажує, піднімає дух. На них чарівна природа рідної землі, сюжети з народних свят і обрядових дійств, щасливі родини, розмаїття українських костюмів. Кілька років тому Марія Купарь разом із ужгородськими вишивальницями Людмилою Губаль і Ганною Когуткою стали учасницями грандіозної культурно – мистецької та соціально-політичної акції «Рушник національної єдності».

Позитив вісника «Культурологічні джерела» і в тому, що видання запрошує до співпраці всіх, хто має бажання творити. У номері №3 (39) за 2017 рік подано майже цілу галерею творчих особистостей Іршавщини. Відкриває її гуморист Юрій Мельник із Довгого, який у червні того ж року взяв участь у VІІ Всеукраїнському фестивалі-конкурсі виконавців гумору та сатири «Усмішки Глазового» й удостоївся найвищої нагороди – гран-прі фестивалю. У поданому на суд читача інтерв’ю Юрій Юрійович розповідає, що фестиваль проходив у місті Очаків, у ньому взяли участь 14 гумористів. Кращих із кращих визначало авторитетне журі, до складу якого входили відомі артисти, гумористи, письменники і сміхотворці. Головою журі був відомий майстер художнього слова Анатолій Паламаренко.

У цьому ж номері читачі мали можливість «У творчій майстерні» «зустрітися» із відомим українським поетом Василем Кузаном. Родзинка полягає в тому, що незважаючи на те, що письменник останнім часом проживає в Івано-Франківську, він багато творить для розвитку літературного процесу Закарпаття. Кількома роками раніше у його рідному селі за його ж ініціативи у Довгому побували Андрій Курков, Андрій Кокотюха, Сергій Жадан, Іван Андрусяк, Євген Баран, син Василя Стуса Дмитро, Андрій Кузьменко, Ганна Багряна, лауреати Шевченківської премії Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, а з Дмитром Кременем організував зустріч у режимі онлайн.

Із нагоди першого 75-річчя було вміщено матеріал про заслуженого працівника культури України Юрія Ломагу. Заслуговує на увагу публікація «Василь Фущич і «Високий перевал». А скільки написано – переписано про унікальний музей водяної кузні «Гамора» в Лисичові!

У цьогорічному випуску вісника за номером №2 читачі мали можливість прочитати розповідь про відомого українського поета, прозаїка і перекладача Івана Петровція. Його славнозвісна «Пісня про Осій» написана у співавторстві із народним артистом України Іваном Поповичем облетіла весь світ. Про творчість нашого знаменитого земляка схвально відгукувалися відомі літературознавці Іван Хланта, Богдан Бендзар, Леонід Сорока, Ірина Кирпа, Надія Ференц, Роман Лубківський, Юрій Балега, Володимир Фединишинець, Василь Густі, Василь Кузан… Іван Петровцій – лауреат багатьох премій, був делегатом ІV Надзвичайного з’їзду письменників України, який проходив 23 лютого 2005 року. Його ім’я зайняло чільне місце в літературному процесі Закарпаття ХХ століття, в контексті всієї національної літератури і культури.

Щодо авторів публікацій вісника «Культурологічні джерела», то тут, на мій погляд, належне треба віддати провідному методисту КЗ «Обласний організаційно – методичний центр культури» ЗОР, члену Національної спілки журналістів України Володимирові Мишаничу. Він надзвичайно талановитий і плодовитий, майже всюди встигає взяти активну участь у різних акціях та оперативно відгукнутися про них.

Уже давно «засвітилося» на сторінках видання прізвище журналіста Івана Кополовця з Білок. Він став автором багатьох резонансних публікацій про видатних особистостей Іршавщини. Зокрема, написав матеріал про обдарованих хореографів із гірського села Лисичова Ярослава Палька, Дмитра Сньозика і Івана Мелеша, які показали майстер-клас в Китаї, Німеччині, Туреччині, Словаччині та ін. Скажімо, свого часу Івана Мелеша було зараховано до студії з підготовки акторських кадрів при Національному заслуженому академічному ансамблі танцю України імені Павла Вірського. До речі, тут же вміщено динамічні світлини, на яких хлопці виконують різні трюки. Іван Кополовець подав також цікаві матеріали про літературний музей імені письменника Юрія Станинця в с.Нижнє Болотне, про популярного директора Сілецької дитячої школи мистецтв Олександра Голібу, колоритний фестиваль ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора», про заслуженого працівника культури України, провідного методиста Іршавського районного будинку культури Оксану Сідор та ін.

Плідно, повсякчас співпрацює із вісником «Культурологічні джерела» головний редактор Іршавської районної газети «Нове життя» Михайло Ісак. Жваве обговорення викликав його матеріал про творчість молодого скульптора Василя Білея із с. Суха Іршавського району. За плечима митця – навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, спорудження пам’ятника Кобзареві в райцентрі Вільшана на Черкащині (із нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка). Водночас він готує матеріали на різну тематику. Читачі вісника також мали можливість прочитати нарис про художника Юлія Мошака з Довгого.

Приємно, що представники іршавщини п’ять разів прикрашали обкладинку щоквартального вісника. У 2009 році № 1 – учасниця народного аматорського фольклорного ансамблю «Іршава» Ольга Міщенко (Сукович) та № 2 – учасники народного аматорського обрядово-фольклорного ансамблю «Іршавська родина»;  2015 – роботи молодої мисткині Ольги Дурди; 2016 – учасники зразкового аматорського фольклорного ансамблю «Кирниченька»; 2020 – коваль Михайло Пилипчинець, який працює у водяній кузні «Гамора», що в селі Лисичово.

Добре, що є таке видання у нашому краї, де, з одного боку, мають можливість публікуватися талановиті письменники і журналісти, а з іншого, часопис популяризує особистості у сфері культури. Нехай і надалі вісник процвітає, впевнено розправляє свої крила на теренах України, радує прихильників неповторними публікаціями. І саме завдяки йому культурологічні джерела не замулюватимуться.

Василь ШКІРЯ,
член Національної спілки письменників України